Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Вони ще трохи поговорили, дивлячись на місяць у небі, і заснули під мерехтіння зірок. Зранку бадьорий і сповнений сил Мур розбудив Жарка. Лицар уважно перевірив залишки вугілля від багаття, щоб переконатися — нічого не тліє і не загрожує лісу пожежею. Після сніданку друзі вирушили далі. Жарко зауважив, що на його думку вже пройдено майже пів дороги до квіткового поля.

Ранок був тихий і сонячний. Промені пробивалися крізь гілля лісу, лунали пісні птахів, а легкий вітерець шелестів листям. Жарко летів поруч, Мур бадьоро крокував, вони розмовляли про різне, жартували й сміялися. Аж раптом на дорозі їм трапився ще один мандрівник. Він був похмурий, стояв посеред шляху, дивився з-під лоба, а на обличчі застиг злісний оскал.

— Ми не шукаємо конфлікту. Просто йдемо своєю дорогою, — спокійно сказав Мур.

— А мені і не потрібен привід! Я сильніший — і робитиму, що захочу! — розлючено кинув росомаха, блискавично вихопив меча й стрибнув на Мура.

Жарко тоненько пискнув і змахнув крилами, злетівши вище в повітря. А Мур прийняв удар на меч і вступив в двобій з росомахою. Бій тривав довго. Залізо дзвеніло, мечі зісковзували один об одного, а суперники не зводили очей один з одного. Жарко ще ніколи не бачив справжнього бою на мечах — і це його налякало. Усе відбувалося дуже швидко: дзвін, брязкіт, тупотіння, важке дихання та гарчання супротивників. Жарко, наляканий, не зводив очей з Мура. Він розумів, що може втекти — росомаха не наздожене його в повітрі. Але хвилювання за Мура було сильнішим. Жарко не міг покинути друга, який втягнувся у цей небезпечний бій і через нього також.

Згодом росомаха зрозумів: його супротивник не лише вмілий, а й надзвичайно витривалий. Цей бій міг з великою вірогідністю закінчитися не на його користь.

— Добре, добре! Я був неправий! — вигукнув росомаха, піднявши меч у знак примирення.

— Шкода, що зрозумів це лише після того, як зустрів когось, хто дав тобі гідну відсіч. Скільки біди ти міг накоїти! — суворо промовив Мур. — Склади зброю, і ми поговоримо.

Росомаха передав меч Муру, а переляканий Жарко обережно спустився до них.

— Я так хвилювався за тебе, Муре!

— Все добре, Жарко. Дякую, що не покинув мене, друже.

— Спершу… Я злякався і хотів утекти, але дивився на тебе… І мені стало соромно, Муре, — зронив Жарко.

— Не переймайся, Жарко. Усі можуть злякатись. Це природно — берегти себе. Головне, що ти знайшов сили залишитися поруч. Я відчував твою присутність.

Росомаха розповів, що брав участь у турнірі майстрів ме-ча у місті неподалік, але не зміг здобути головний приз. Він вирішив, що судді турніру його ошукали й розпочав сварку, а згодом і бійку. За це його вилучили з турніру та з гільдії мечників цього міста. Зрештою він покинув місто й вирішив, що, нападаючи на кожного зустрічного, доведе всім, що він найкращий мечник.

— І багатьох ти зустрів? — вже не так суворо запитав Мур.

— Ви перші, — понуро відповів росомаха.

— Добре, хоч нікому не нашкодив, — Муру стало трохи спокійніше. — Що дало тобі право нападати на інших?

— Те, що я сильний та вмію битися. Що мені зроблять, якщо я сильніший? — з викликом вигукнув росомаха.

— Твої вміння не для цього. Не для того, щоб ображати тих, хто не має таких навичок. Ти мав би робити світ кращим для інших, а натомість пристав до тих, хто робить його гіршим. Це не робить тобі честі.

— А що, ти так не робив ніколи? — з надією запитав росомаха.

— Коли був малим, звісно, хотілося — коли тебе ображають або б'ють. Але я розумів: якщо буду робити те саме з іншими, стану таким же, як і ті, хто скривдив мене. Тож треба вчитися захищати себе й тих, хто не може зробити цього сам. Бути сильним і вміти постояти за себе. І використовувати цю силу, щоб робити світ навколо кращим для себе й для інших. Усього цього треба вчитися — так само, як і вмінню володіти мечем. 

— І що, вчитися не пізно навіть зараз? — в очах росомахи палала надія.

— Не пізно, — підбадьорив його Мур.

— Де цьому навчитися?

— Йди до Кіттенгейлу, знайди майстра Шурка і скажи йому, що ти від Мура. Він допоможе і навчить.

— Дякую, Муре, що не відвернувся і допоміг.

Що ж, інколи слова спершу не допомагають — і тоді потрібні сила та воля, щоб тебе почули. Але це не означає, що сила має бути остаточним рішенням.

Котик із метеликом і росомаха ще трохи посиділи разом: відпочили, перекусили, а потім побажали одне одному спокійного шляху й розійшлися – кожен своєю стежкою.

— Муре, я так злякався за тебе! — поділився Жарко, коли вони залишилися наодинці. — Але ж ти так бився! Я ніколи в житті такого не бачив. Ти справді вмієш постояти за себе.

— Я не хотів, щоб до цього доходило. Та іноді треба діяти рішуче й впевнено — але без жорстокості.

— Я б просто полетів від нього. А хто знає, кого б він ще зустрів на дорозі? Ти сміливий… То це і є — бути лицарем?

— Так, друже. У такому стані він загрожував іншим. Тому пройти повз я не міг, навіть якби він кинувся в бій. Але я лише хотів поговорити з ним, — зазначив Мур.