Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Так, розмовляючи й ділячись історіями зі своїх пригод, котик і метелик рушили далі. Сонце вже було над ними, коли вони дійшли до бурхливої ріки. Ніде поблизу не виднілося ані мосту, ані броду, через які можна було б перейти.

— Ми витратимо багато часу, щоб знайти, де перейти. Я добре плаваю, але не в обладунках. Жарко, тепер усе залежить від тебе — зможеш перенести мої речі через ріку?

Метелик не виглядав упевненим у собі.

— Усе добре. Пошукаємо інший шлях.

— Ні, я впораюся. Можливо, не все одразу, а частинами.

— Гаразд, друже. Бери стільки, скільки зможеш унести, не надриваючись. Краще витратити трохи більше часу, ніж упасти посеред річки — бо лати можна зробити нові.

Мур зняв обладунки й верхній одяг, щось загорнув у плащ, інше поклав у щит. А ще були похідна сумка й меч.

— Побачимось на тому березі! — вигукнув Мур й без вагань пірнув у бурхливу ріку.

Жаркові навіть було страшно уявити, як це — пірнати у воду. Метелики зазвичай остерігалися води, підлітали тільки, щоб попити. Вони погано плавають, а мокрі крила не дають вибратися з води. Тому з дитинства метеликам пояснювали: купатися їм небезпечно. А Мур пірнув туди, ніби у звичайнісінький дитячий ставок. Бррр!

Поки котик боровся з течією, Жарко підхопив першу частину обладунків і полетів над рікою. Він не звик літати з чимось важчим за кошик із квітами та фруктами, але заради друга був готовий спробувати. Коли він приземлився на іншому березі, Мур уже проплив третину шляху.

— Ще трохи, друже! Я вже лечу по іншу частину! — вигукнув Жарко згори, сподіваючись, що Мур його почув.

Політ із другою частиною лат дався ще важче. Метелик навіть раз упустився вниз, але, доклавши зусиль, почав швидше змахувати крилами. Над берегом він ледь не впав, але витримав — і сів більш-менш м’яко.

— Так важко я ще не літав, — Жарко перевів подих, спостерігаючи, як Мур бореться зі стихією, вже перетнувши половину ріки. — Але йому, мабуть, ще важче. Ти зможеш, друже!

Натхненний власною промовою, Жарко злетів у повітря, ніби нові сили наповнили його тендітні, сяючі крила. Вражений сміливістю та волею Мура, метелик був сповнений рішучості виконати свою частину завдання. Ще ніколи йому не випадало тримати в лапках справжнього лицарського меча. І ось маленька мрія здійснилася. Він не просто тримає меч — він допомагає лицарю. Лицарю, який назвав його другом.

Мур вибрався на берег знесилений. А там його вже чекав Жарко — з оберемком сухого гілля для вогнища.

— Я розпалю сам, Муре. Буду обережним.

— Дякую, Жарко. У мене зовсім нема сил рухатися.

Метелик викопав ямку, обклав її камінням, склав усередину гілля і, обережно сховавши крила за спину, розпалив вогонь. Котик трохи перевів дух, переодягнувся в сухий одяг і лати, погрівся біля багаття та перекусив разом із Жарком.

— От ми разом і подолали ріку. Сам би я не впорався, Жарко. Дякую тобі.

— Без мене й не довелося б, — метелик засміявся. Та йому було тепло на душі від того, що Мур похвалив і відзначив його внесок у подолання ріки. — Але все одно дякую, мені дуже приємно. Я ще ніколи не брав участі ні в чому подібному й серйозному. Навіть подорож до квіткового поля не вдалася самостійно. І я радий, що зустрів тебе. Бо це пригода, яку я пам’ятатиму завжди.

— От і добре. Я теж щиро радий, що ми зустрілися й познайомилися. Тож ходімо — до поля вже недалеко, — підбадьорливо мовив котик, здійнявши у повітря лапу та почав збирати речі.

Мур і Жарко зустріли на своєму шляху чимало випробувань, але завжди знаходили спосіб їх подолати, спираючись один на одного. І хоча Мур мандрував не вперше

й заводив нові знайомства, ця подорож подарувала йому несподіваний досвід і розуміння справжньої дружби та взаємодопомоги. Навіть у тендітному й на перший погляд невеликому створінні може критися воля та сила, що пробуджується заради мети. А мета ця може бути дуже простою і щирою — допомогти другові. Їй не обов’язково бути складною чи важкодоступною.

Коли друзі нарешті дісталися квіткового поля, щасливий метелик злетів до своєї родини, а Мур спостерігав, як вони радісно пурхають у повітрі — легко й щасливо. Він відчув глибоке задоволення від того, що допоміг своєму новому другу. Батьки Жарка були значно більші за нього, а їхні неймовірно гарні, величні крила легко підносили їх у повітря, ніби вони танцювали в граціозному танці. У повітрі сяяв золотистий пилок. Котик милувався ними, забувши про все на світі.

Мур посміхався, споглядаючи як родина метеликів спускається на землю. Лицар дуже зрадів знайомству. Сім’я Жарка щиро подякувала лицареві за те, що він допоміг їхньому сину. Тепер котик — завжди бажаний гість у місцині, де живуть метелики.

— Дякую вам за таку гостинність! Сподіваюся, колись мандрівки знову приведуть мене до вас — і я залюбки поділюсь новими історіями. Але мені вже час рушати далі. Можливо, десь ще чекають на мою допомогу.

— Так, ми розуміємо. Але є ще дещо, що ми можемо зробити для тебе. Жарко згадував про мрію, яку ти поки не зміг здійснити.

Метелики зробили для котика сидіння з ременів, міцно закріпивши його між собою. Муру довелося зняти лати — але це було того варте. Злагодженою працею метелики підняли котика в повітря на сидінні. Муру було трохи лячно, але ж не відмовлятися від такої пригоди. Вони злітали все вище. Крила шелестіли в повітрі, вітер лагідно торкався хутра Мура, а світ унизу ставав дедалі меншим.