Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

Загадкова траєкторія

Якщо пам’ятаєш, почав викладати свій проєкт Олексій, у дві тисячі восьмому — дев’ятому астрофізики переполошилися очікуваним проходом Нібіру повз нашу альма-матер у вже такому далекому дві тисячі дванадцятому. Було зроблено багато розрахунків й започатковано спостереження наземними станціями й космічними апаратами. Ніхто ніде нічого не виявив. Довгоочікуваний "усім прогресивним людством" три тисячі шістсот років приліт делегації ануннаків не відбувся. Гіпотезу Захарії Сітчина було піддано нищівній критиці. Рівень розчарування землян хіба що міг зрівнятися з "крахом надій" населення однієї шостої суші щодо настання обіцяного комунізму за тридцять два роки до проходу Нібіру. Дарма, що "одна шоста" стала "однією сьомою", все рівно шумери підвели. Правда, багато хто й підзаробив на сенсації. В першу чергу — рок-групи, за ними — астрологи й нумерологи, документалісти-фаталісти й інші "-істи". Вся ця історія, в супереч твердженню, що історія нічому не вчить, наочно демонструє  поверхневий підхід до проблеми. Продемонструю наочні чинники невдачі

Легко бачити, що з дев’яти чинників шість (позначені зірочками) є обнадійливими. Шість дев’ятих — це дві третини — "кваліфікована більшість". Це навіть більше ніж коли ми маємо справу з аналогічними резонансними теоріями й артефактами[1].
       Ці теорії залишаються спірними. Та жодна з них не була остаточно науково спростована.

З двома останніми чинниками в таблиці все ясно. Дослідження на предмет повноти вихідної гіпотези, або недосяжних місць Галактики для нас апріорі не актуально. "Її не там шукають" — сильно нагадує "епос" пригод одного мажора, якому зажадалось йти не знаю куди й здобути то — не знаймо що. І пішов таки допоки не зглянувся одній самотній бабці в лісочку при луках у болота. Вона й вправила йому мізки, споюючи настоянками столітніх комишів і глоду. Називала це "бояришнік". Налагодила його спершу розшукати прекрасну й хитромудру цурку, що засиділася в дівках, ― Василину[2], небогу когось чи то з василевсів, чи то, василісків[3]. Темна справа.

Залишається зглянутись на інший вимір. То б то, — на можливість викривлення траєкторії руху планети внаслідок змін у її просторово-часовому середовищі. За сучасними астрофізичними поглядами на таке здатні лише зоряні системи, які можуть одночасно потягти на себе, утримувати й розірвати цей простір. При тому залишаючись в досяжних галактичних межах. Коротше кажучи, шукаємо найближчі подвійні зорі на межі з чорною дірою. Вони подібно вальцям, за допомогою яких рихтують, згинають пруття й труби, здатні перетворити звичайну еліптичну траєкторію на щось подібне до стрічки Мебіуса. До речі, схожої на браслет Віктора! Ти бачив?    

— Давай з цього місця детальніше, попросив Алекс.

— Будь ласка, мовив Льоша. Я в захваті від своєї маленької здогадки. "Очевидне — неймовірне[4]" — прямо живий матеріал для популяризаторів науки! Треба було тільки поглянути на цю стрічку не як на даність. А просто "незамуленими очима" дитини. Дитини, яка вирішила склеїти її після перегляду шкільної інтернет-презентації на математичну тематику. От і я довго не переймався. Одрізав смужку від краю сторінки якогось глянцевого журналу. Одна сторона чорна, інша — біла. Й віддав належну шану Мебіусу — перекрутив, звів кінці, змастив клеєм, наклав, стиснув між пальців. Зачекав двадцять дві секунди, як сказано в інструкції на тубі, й відпустив.

Що побачив? Не так побачив, як зрозумів, що відчув Ісаак Ньютон, коли отримав яблучком по голові. Або коли Архімед, умостившись в ванні з водою (до того він в ній спочивав насухо ні про що не здогадуючись) мерщій виплигнув з неї з криком "Еврика!".

Чи то вода була занадто гаряча, або навпаки, — холодна? Чи то він просив полагодити у вбиральні несправного еврика,  хто тепер скаже? Одразу вас, читачу, застережу: якщо перебуваєте наодинці вдома ― не повторюйте цього! Це небезпечно. Був один персонаж, котрий не вагався й вибіг голяка у мильній піні на сходи, вуаєрист безпардонний. Довелось йому чекати на прихід знаменитого стількаря. Добре хоч сусідки не звертали на нього уваги. Вони в обідню перерву цілковито занурилися у роздуми над перипетіями сюжету модного тоді роману Ільфа і Петрова.

 — Так що я побачив? Чорна сторона смужки наклалась на білу. Отже, згідно концепції квантової інтерференції, дві поверхні одного і того ж самого простору-часу, що мають однакові метрики і властиві їм спектри матеріальних частот, в місці склейки перебувають у протифазах й анігілюють одна одну. Маємо зону "магнітного нуля" ― специфічний "мебіусівський просторовий розріз". І, зауважу, що без ніяких чорних дірок, "горизонтів подій" та незворотності!  

А тепер найпринциповіше. Ця аномалія змушує Нібіру рухатись повз Землю в опозиції до неї й ховаючись від спостережень. При прямому проході ― з одного боку, а під час зворотного ― наче як з іншого. Та це тільки здається, бо стрічка Мебіуса ― це однобічна поверхня. І в цьому контексті планета одномоментно перебуває в двох різних часових вимірах. Уявляєш?

Головне — віднайти місце "склейки". Та воно ж як "стелс" – там де нічого немає, де все поглинається – там воно і є. Тепер достатньо "проколоти" стрічку, і ― "Двері відчиняються, заходьте. "Поступайтеся місцями жінкам, дітям й особам літнього віку! Запис для одержання житлових субсидій — праворуч на ануннорецепції. Наліво — за "зеленою карткою", прямо — до процедури з позбавлення статі, майнового стану, зміни генному, національності, громадянства, рівня освіти, культури, релігійних  й політичних уподобань".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍