Rada Lia - Це сталося в Парижі, Rada Lia

Розділ 6

Прокинулася Соля від безперервного гудіння і вібрування телефона, який лежав на тумбочці. 

— Алло, — прошепотіла у слухавку, не відкриваючи очей.

— Ти зовсім совість втратила! — почула вона гнівливий голос Тіми. — Хто цей чоловік на фото з тобою?

— Який чоловік?

— Який обнімає тебе і цілує в голову.

Соля вмить прокинулася й сіла у ліжку. Як він дізнався?

— Він виклав ваше спільне фото у себе в фейсбуці. У мене в рекомендованих друзях з'явився, — ніби почувши її думки, промовив Тимофій. — То от який в тебе там дівич-вечір виявляється.

— Це не те що ти думаєш, — її голос тремтів. — Він брат нареченої.

— Соломіє, негайно повертайся додому! — проревів чоловік. — Я хочу, щоб ти зараз же купила квиток онлайн і летіла в Україну!

Дівчина зіщулилася. От і казці кінець. Вона знала, що та вчорашня свобода не могла відчуватися вічно. 

— Добре, — прошепотіла дівчина й поклала слухавку. Сльози виступили у неї на очах. Вона встала з ліжка й підійшла до вікна. Відкрила його настіж. Прохолодний вітерець повіяв їй в обличчя. Надворі співали пташки. Щасливі. Вільні. Унизу пустував столик з парасолькою. Видно всі ще спали. “Тут так добре, спокійно”. — Від думки, що їй треба повертатися туди, де на неї чекають нескінченні докори й робота, якою вона не хоче займатися, стало фізично погано. Соломія відчула в роті гіркий присмак втрачених надій. Зітхнула й щоб не розплакатися, відвернулася від вікна й пішла збирати валізу.

За цим заняттям її застала Лада, коли прийшла покликати на сніданок.

— А куди це ти збираєшся? — карі очі дівчини зблиснули, а брови піднялися. — Ти не хочеш жити в будинку? Тебе тут щось не влаштовує?

— Все мене влаштовує, — буркнула Соля. — От тільки Тімі це не подобається. Він побачив наше з Данею фото й наказав їхати додому.

— І ти поїдеш? — ледь не задихнулася від обурення Лада.

— А що мені лишається?

— Соля, ти з глузду з'їхала? Ти доросла жінка і можеш бути там, де вважаєш за потрібне. Ти не власність Тимофія.

— Так, але він зробив мені пропозицію, — невпевнено протягнула Соломія. Її відстовбурчені вушка почервоніли. — Я маю йти на компроміси. Хіба не так роблять у стосунках?

— У хороших стосунках люди поводяться так, як їм комфортно.

— А то ж я бачу, що ти розумієшся на хороших стосунках після двох розлучень, — підколола Соля подругу.

На її подив Лада не образилася. Вона підійшла до валізи, опустилася на коліна й почала викладати речі на ліжко:

— Розкладай це назад. Ти мені обіцяла. Ти слово дала провести цей час зі мною. — Вона встала на ноги й зітхнула. — Добре. Якщо хочеш, їдь. Але не зараз. Марія влаштовує сьогодні вечірку. Залишся до ранку. А після, якщо не передумаєш, їдь. Дозволь це собі. Один раз в житті послухай своє серце, вчини так, як хочеш ти, а не Тимофій. — Вона вийшла з кімнати, навіть не глянувши в сторону Соломії. 

Соля присіла на край ліжка. Поруч лежав розкиданий одяг на простирадлі. Їй здавило груди від почуття провини. Перед Тимофієм, за те що не виконала його наказу. Перед Ладою, що не виправдала її сподівань. І навіть перед Данею, що можливо дала хибну надію.

— Чого хочу я? — прошепотіла вона. — Де хочу бути я?

 

Цілий день вона не виходила з кімнати. Лада з Данею намагалися витягнути її на прогулянку, проте дівчина категорично відмовилася. Все закінчилося тим, що Лада залишила під дверима тацю з їжею. Після цього Солі дали спокій. Вона витягнула з валізи олівці, склейку паперу, яка коштувала цілий статок, й прийнялася малювати. Спочатку в неї нічого не виходило. Якісь закарлючки й незрозумілі постаті. Однак за кілька хвилин на папері з'явилася симпатична свинка у червоній сукні з квітчатою хустинкою на голові. Свинка посміхалася й тримала у руках кошик з яблуками.

Олівці шкребли по паперу розфарбовуючи кожен міліметр уявного світу. У себе в голові Соломія враз побачила всю історію. Свинка Грінді і її життя. Ось вона вчиться у позі лотоса на дивані з книжкою у руках. Ось фарбується біля дзеркала — поспішає на побачення. А тут танцює чи прибирає в кімнаті. Дівчина так захопилася, що прийшла до тями аж коли за вікном почало сіріти. 

Знадвору лунала музика. Кілька столів прямокутної форми розміщувалися на траві перед будинком. Вони були заставлені тарілками з їжею і келихами з алкоголем. Люди, переважно у костюмах і вечірніх сукнях,  прогулювалися чи збиралися групками й про щось жваво розмовляли. Перед столами була споруджена невеличка сцена, на якій стояли музичні інструменти: барабани, клавішні, окремо дві гітари. Хтось увімкнув ліхтарі. На сцену вийшло четверо. Один з них взяв гітару й підійшов до мікрофона:

— Цю пісню замовив для чарівної Марії по вуха закоханий у неї Жан, — промовив чоловік англійською й заспівав. Тиха романтична мелодія полилася й заполонила весь простір перед будинком. Марія з Жаном вийшли в центр галявини й почали повільно танцювати. Інші пари взяли з них приклад. 

Якусь мить Соля уважно розглядала пару наречених. Вони сміялися, обіймалися. Жан ніжно притискав до себе Марію за талію. Поцілував їй внутрішній бік долоні. Від цього споглядання Соломії защеміло у грудях. Тимофій ніколи не цілував їй руки. Будь-які прояви ніжності були рідкістю. Атмосфера романтики охопила майданчик. Солі до болю захотілося туди, щоб відчути.

Вона схопилася, підбігла до ліжка, де досі лежали розкидані Ладою речі, й дістала темно синю сукню на бретельках. Шовковий клаптик тканини, який займав найменше місця у валізі. Вона думала її не брати. Не хотіла, щоб Тіма бачив. Добре, що все-таки взяла.

За п'ять хвилин вже була одягнена. Взула чорні босоніжки на шпильках. Розпустила русяве волосся. Воно хвилями опустилося їй на плечі. Підбігла до дзеркала — макіяж в порядку. Улюблені парфуми. Знову підійшла до вікна. Жан з Марією ще й досі танцювали. Здається світ перестав існувати для них. Пісня була інша, але вони так само обіймалися й не помічали людей навколо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍