Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

— Слухай, це просто ідеально! — сказала вона з запалом. — Те, що Даша мені розповіла, можна перетворити на круту сюжетну лінію!

Микита відклав телефон і сів рівніше.

— Так? Ну-ну, давай, дивуй мене.

Аня схрестила руки й лукаво подивилася на нього.

— Уяви собі: режисерка, яка вперше отримує великий проєкт, але паралельно стикається з проблемами в особистому житті. Її найкраща подруга закохана, але боїться серйозних стосунків. Актор, якого вона ненавидить, виявляється не таким вже й жахливим…

— І що? — Микита насупився. — Всі вони просто сидять і рефлексують?

Аня пирхнула.

— Ні, дурнику. Тут буде багато гумору, емоцій, суперечок… І, звісно, романтики.

Микита усміхнувся.

— Романтики, кажеш?

Аня кивнула і відкрила ноутбук.

— Так, романтики. І знаєш що? Давай працювати! Бо цей сценарій може стати чимось великим.

Вона поглянула на Микиту, і він зрозумів, що це не просто ідея, а справжня пристрасть. Він усміхнувся, знизав плечима і сів поруч.

— Окей, напарнице. Давай творити магію.

Аня завмерла. Від несподіваного дотику її серце шалено закалатало.

— Микито… — прошепотіла вона, але голос її зрадницьки затремтів.

Він не відповів, лише м’яко торкнувся губами її шкіри, а потім ніжно прикусив шию, залишаючи після себе ледь відчутний жар.

Аня заплющила очі, намагаючись зібратися з думками.

— Ти ж знаєш, що ми маємо працювати над сценарієм, — вимовила вона, намагаючись приховати, як сильно це на неї вплинуло.

— А я надихаю тебе, — шепнув він їй на вухо, проводячи пальцями по її руці.

Аня різко обернулася, їхні обличчя опинилися в небезпечній близькості. Вона зустрілася з його поглядом — у ньому змішалися грайливість і щось глибше, щось, від чого ставало гаряче.

— Оце ти хитрий, Микито, — сказала вона, намагаючись зробити вигляд, що повністю контролює ситуацію.

— Завжди, — усміхнувся він, ковзаючи пальцями по її щелепі. — Але якщо ти скажеш зупинитися, я зупинюся.

Вона мовчала. Її дихання було нерівним.

Аня знала, що це все змінило. Що після цього моменту вони вже не зможуть просто сидіти й сперечатися над сценарієм, ніби нічого не сталося.

Він наблизився ще ближче.

— Ну що, напарнице, граємо далі?

Вона зітхнула й легенько штовхнула його в груди.

— Працюємо, Микито. Але ти ще пожалкуєш, що почав цю гру.

Його усмішка стала ще ширшою.

— Не сумніваюся.