Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

         Міла

    Він пішов, а в мене досі мурахи від обіймів. Це почуття лякало. Він мені подобався, це точно, але було страшно. Як він відреагує, що я танцювала за гроші? Як відреагує, що в мене нікого не було? Навіщо йому дівчина без досвіду з купою проблем? Але мені захотілося вперше довіритися. Мене тягнуло до нього. Вдома були деякі справи, але робити нічого не хотілося. Тайсон останнім часом дуже змінився. Це теж лякало. Ввімкнула якийсь фільм, вмостилася зручно на підлозі, Тайсон ліг біля ніг, чомусь згадала картину, коли Влад з ним на підлозі сидів. Мабуть було незручно ховатися від дитини дорослому чоловіку. Але нічого, він хотів з собакою знайти спільну мову, от і знайшов. Фільм не зайшов. Прийняла душ і лягла швидко спати, але і спати не змогла. Всю ніч снилися то мотоцикл, через який брата не стало, то я танцюю і всі витріщаються і це все бачить Влад, то ще щось я вже не пам'ятаю. Спати я часто не можу через подібні кошмари. Ледь прокинувшись, зібралася на роботу. Коли снідала, прийшло повідомлення від Влада: "Доброго ранку!" - було приємно, він поводив себе стримано, за що я йому дуже вдячна. "Доброго ранку!" - відповіла. "Я заберу тебе після роботи, домовилися?" знову прийшло, мені не хотілося. В мене сьогодні робочий день закінчувався на дві години раніше, але йому про це знати необов'язково. Влад і так багато часу зі мною. Я бачу, що йому постійно хтось телефонує, а він вибиває чи робить беззвучний режим, тому коротко відписала: "Не треба. Зустрінемося пізніше. Гарного дня."-  Сподіваюсь не образила. "До вечора!" прийшло знову, але я не відповіла. День пролетів, на диво легко. Вранці ще було холодно, але вдень було неймовірно добре. Сонце щедро сьогодні дарувало своє тепло. Минали останні дні зими, а на вулиці була справжня весна. Ми ще завидна погуляли з Тайсоном, прийшли додому і я почала збиратися. Хотілося змити з себе запах медикаментів. Десь о вісімнадцятій зателефонував Влад.
- Привіт! - Задоволено привітався.
- Привіт, - спокійно відповіла.
- Ти вже закінчила?
- Так, я сьогодні раніше.
- Он як, - тихо сказав. - І мені не сказала?
- В мене на те були причини. - Він мовчав. - Влад, все нормально?
- Так. Я о сьомій тебе заберу. Одягнися зручно, добре?
- Домовились, - коротко відповіла і подумала. Зручно це як? Я, звичайно, сама попросила не в людному місці, але зараз чомусь переживала. Ну не в ліс же мене вивезе? Але потім заспокоїлася, незручного одягу, в мене було небагато, та і сильно виряджатися я не люблю. Одягнула коричневі джинси, блузку молочного кольору, косметики мінімум, волосся вирішила залишити розпущеним, бежеве пальто, чорна сумочка і зручне взуття на низькому ходу. Хотіла підбори, але не сьогодні. Чим ближче було до сьомої, тим більше я переживала. Я ходила раніше на побачення, але подібного не відчувала. Та і симпатії я теж не відчувала. Зателефонувала Іра, я вирішила поділитися з нею.
- Привіт, пропажа. - Почала вона.
- Привіт, взаємно. - спокійно відповіла.
- Ти як там? Як вихідні пройшли?
- Все добре. Подарунок твій  забулася забрати. - Зізналася я.
- Нічого страшного, що робиш?
- Не повіриш! На побачення зібралася, - з посмішкою відповіла.
- Так, ану детальніше. Чого я нічого не знаю? - Швидко проговорила.
- Тепер знаєш. Це перше побачення. - Про те, що він вже неодноразово був у мене вдома не збиралася уточнювати.
- Мілка, я кожне слово буду витягувати? - Сердито промовила.
- Влад, двадцять вісім років, з Вінниці, пацієнт мого начальника. Так і познайомилися. 
- Ну добре. Для першого разу нормально. Але на днях розповіси все в деталях! Домовилися? Мені вже цікаво, що це за кадр, що ти погодилася на побачення. 
- Обов'язково все розкажу. А ти як? - запитала шоковану подругу.
- Не повіриш, все стабільно. - Сумно відповіла. - Іншим разом все розповім, а зараз не буду заважати. Гарно відпочинь.
- Бувай, дякую. - Розмова з нею трохи розслабила. На годиннику було п'ять хвилин на восьму, тому вирішила спускатися. Влад чекав під під'їздом, з квітами, спершись на свій чорний позашляховик. Красивий. Чорні джинси, зелена сорочка, яка нереально пасувала до зелених очей і чорне класичне пальто. Я аж позаздрила сама собі на якусь мить.
- Давно чекаєш? - Підійшла ближче і глибоко вдихнула. Цигарок не відчувалося, лише його запах парфуму, я задоволено посміхнулася. Він теж у відповідь, але скривився, було боляче. Брова почала загоюватися, а з губою все було складніше. Я сьогодні взяла мазь з собою. Не знаю чому, але хотілося про нього турбуватися.
- Ні. Ти чого смієшся? 
- Нічого. Твоя туалетна вона мені дуже подобається. - Чесно зізналася.
- Я зрозумів. - І поглянув з підозрою. - не палив, якщо ти про це. Я ж обіцяв. Це тобі! - Вручив мені квіти. - Ну що, поїхали?
- Дякую! - Вдихнула аромат квітів, запах був неймовірним. В трояндах мені завжди був відчутний запах малини і сьогодні також, - поїхали. - Влад відчинив мені дверцята автівки, допоміг сісти і згодом ми вирушили.
- Куди їдемо? - Не втрималася я.
- Сподіваюсь тобі сподобається! - Загадково відповів. 
- Мені вже страшно.
- Мені теж, - ледь посміхнувшись відповів. Коли ми потрапили в невеличкий затор, я взяла ватну паличку, трішки мазі і вирішила швиденько обробити.
- Поглянь на мене, - він слухняно повернувся, я все змастила і задоволено дивилася у вікно.
- Дякую! - Тихо промовив.
- Будь ласка. - Їхали майже мовчки. Ця тиша була приємною. Коли приїхали на місце, я зрозуміла, що це іподром. Свою радість  не знала куди сховати. Я обожнюю коней, кілька разів ми Ромой приїздили, коні це неймовірні створіння. Заспокоюють не дивлячись на велич і силу.
- Я так зрозумів, що не помилився. - задоволено запитав.
- Як тобі це в голову прийшло? - запитала шоковано.
- Я бачив в тебе вдома календарик з конем, і підкова на холодильнику, ну і подумав, що тобі має сподобатися. Ходімо? - Я лише задоволено кивнула, він подав руку, щоб допомогти вийти з машини і більше не відпустив. Я не пручалася, мені було приємно. Далі все як в красивих фільмах: нам провели екскурсію, ми погодувала коней яблуками і морквою, запропонували покататися, я звичайно ж погодилася, переодягнулися і ще трохи прогулялися верхи. Мене переповнювали емоції. Я була щасливою, не хотілося щоб вечір закінчувався. Але десь через дві години ми поїхали. Я розуміла, що ми і так пізно там були. Але воно того було варте. Мені давно не було так добре.