Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

- Де твої батьки? Ти сказала що вони стали твоєю сім'єю. - Вона важко зітхнувши відповіла.
- Тато покинув нас, коли ми з братом народилися, ми двійнята, а мама померла, коли я була на третьому курсі коледжу.
- А брат? Ти казала, що у вас односторонні стосунки. - Мене це питання чомусь хвилювало найбільше.
- Льошка помер, коли нам було тринадцять... ДТП. - Я був шокований. Вона всіх втратила.
- А родичі? - Навіщось запитав я. Люда якось нещиро посміхнулася.
- А родичам я була непотрібною, хіба що квартира, яка залишилася. Мені тоді допоміг тато Єгора і Роми все залишити.
- А чим ти займалася в дитинстві? - хотілося щось почути про танці, як все починалося.
- Гімнастикою, але перестала, ще коли брат був живим. - Не цю відповідь очікував.
- І все? - Чомусь почав наполягати.
- Ну в мене ще було хобі, і воно допомогло мені в певний момент в житті, але я не хочу про це зараз розповідати. - В цей момент я побоявся сьогодні зізнаватися. Може не дарма приховує. Раптом дівчина додала.
- Я ще на гітарі граю, якщо тобі цікаво. Цим займався Льошка, але після того як його не стало, мене Рома навчив грати.
- Які у Вас з ним стосунки? - Цю відповідь боявся почути.
- Важко сказати. - Чесно почала відповідати дівчина. - Він багато, що для мене означає. Він був поруч, коли мені було погано. Знає мене, мабуть, краще ніж я сама. Для мене він друг, брат, рідна душа. Розуміє з пів слова. Ми деякий час разом в клубі грали і співали. Багато хто думав, що ми пара. 
- А ви ніколи не переступали межу? - в цей момент вона так поглянула, що я пошкодував що запитав.
- Ні! Ніколи! Крім дружніх обіймів нічого не було, якщо ти про це. Хоча ми деякий час жили разом і в нього вдома, і в Києві, він і тут в мене ночував, але ніколи нічого не було. - Я видихнув, може в Люди нема до нього почуттів як до хлопця, але за нього я так не міг подумати. Він тоді так накинувся.
- А Тайсон? Коли він з'явився? - Вирішив перейти на іншу тему.
- Хрещений подарував нам на десять років. Ну, більше для брата. Він був дуже спокійним, зайвий раз з дому не виходив. Думали, що собака зробить його більш активним. 
- Ви були з братом дуже схожі?
- Ні, абсолютно різні! - Почала задумливо пояснювати, - він спокійний, врівноважений, а я повна протилежність. Мама тому і на гімнастику віддала, я була схожою на хлопчика! Всю ніжність отримав в спадок мій брат. - Це зовсім мені було незрозуміло. Вона жіночна, мудра і ці слова ніби не про неї.
- По тобі так не скажеш, - прокоментував я.
- Ти мене не знаєш. Варто мені залишитися самій, як починаються танці і пісні. - я посміхнувся, уявивши собі це.
- А хто тебе навчив так смачно готувати?
- Мама, вона поваром працювала. Я люблю домашню кухню, ще враховуючи, що мало що люблю. - Спокійно відповіла. Про її смакові вподобання мені лише світить дізнатися, бо я майже нічого не знав. - А як що до тебе? - дивлячись в очі запитала красуня.
- Що саме тебе цікавить? - вона, навіть не встигла щось сказати, як в двері подзвонили. Дідько, я хотів сьогодні зізнатися. - Хто це може бути?
- Не знаю, - спокійно відповіла, - зараз подивлюся і пішла до дверей. За мить повернулася в паніці.
- Це донька сусідки. Сиди тут і щоб ні звуку. Зрозумів? - вона що дитину злякалася? Я хотів щось сказати, але вона продовжила. - Один звук і я тебе більше не впущу! Тайсон стережи! - Закрила двері і пішла відчиняти. Мені залишалося тихенько сидіти. Відчув себе коханцем, добре хоч не у шафі.
- Тьотя Люда, ви можете заплести? Так, щоб завтра можна було в школу йти? - Почув дитячий голос. 
- Так, звичайно. Заходь в кімнату. Ти резинку не забула? - промовила, як на мене весело.
- Ні, а чого у вас двері в кухню зачинені і де Тайсон? - почув дівчинку. А мені теж було цікаво чого мене тут закрили.
- Я нещодавно приїхала і не встигла прибрати. - далі почала щось розпитувати дівчинку. Вони, мабуть, добре знайомі. Я сів на підлогу, спробував погладити собаку, він піддався - так ми і просиділи хвилин тридцять в тиші. Раптом зайшла дівчина, пальцем показувала, що тихо. Здивувалася, що ми сидимо разом на підлозі, взяла в холодильнику дитяче шоколадне яйце і вийшла, знову зачинивши двері. Через хвилин п'ятнадцять вхідні двері зачинилися і вона щаслива знову зайшла до нас.
- Це що було? - не витримав я, - ми ж нічого поганого не робим. 
- Вона все б мамі розповіла, а та в свою чергу, почала б мене розпитувати, а я не хочу. І так вже в під'їзді розмови почалися. - Спокійно відповіла.
- Люда, я теж хотів тобі зізнатися. Я... - Але вона не дала договорити.
- Давай пізніше. Вистачить на сьогодні з нас одкровень. - мені це не сподобалося. - Я гадаю, тобі вже час. - Сказала на повному серйозі.
- Чекай, а побачення? Ти погодилася. Пам'ятаєш? - Прямо запитав.
- Забудеш з тобою. Пам'ятаю. 
- Коли тобі виходить? - Запитав
- Завтра чи післязавтра, - як завжди спокійно. - Тільки десь не в людних місцях, а то ти ще людей злякаєш своїм розписаним обличчям, - з посмішкою додала. І підштовхувала мене до виходу.
- А приз можна? Я покірно і тихо просидів як ти і просила. - Несерйозно запитав і взяв її за руку.
- Можна, - з посмішкою відповіла, а тоді поглянула в очі, дуже красиво посміхнулася і коротко відповіла.
- Щиро дякую! - І все? Я розчаровано подивився на неї, а вона продовжувала посміхатися, не забираючи руку. Я не витримав, різко підійшов і обійняв. Люда не відштовхнула, але і не обійняла у відповідь. 
- Тобі вже час! - Відштовхнувши мене нагадала. А я продовжував тримати її за руку. Така тендітна, така тепла, так комфортно її обіймати, вдихати її аромат. Але на все свій час, вона мені не довіряє, це очевидно.
- На добраніч, - тихо сказав, хоча ще спати зарано.
- На добраніч, - різко відповіла і зачинила двері. І все. Моментально стало порожньо. Я неквапливо пішов до себе. Обдумував почуте. Вона залишилася сама! Скільки ж їй довелося пережити. Чому вона переїхала сюди? Стало її шкода. Хотілося допомогти. Яка ж сильна. Дістав цигарку, сьогодні це було вперше, поглянув на неї, ще нещодавно її рука була в цій руці - поклав назад. Згадав її ніжну долоню, запах. Аромат цитрусу і зеленого чаю, щось свіже і ненав'язливе. До середи вирішив не тягнути. Завтра щось придумати треба. Можливо щось, щоб ми разом робили. З цими думками прийшов додому і заснув.