Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

Влад

    Вона не відповідала на мої дзвінки, а я все більше пив. Не пам'ятаю як дістався додому, доза алкоголю зашкалювала. Прокинувся в суботу десь в обід. Першим ділом перевірив телефон, але там окрім пропущених по роботі не було нічого. Я знову дзвонив, писав в месенджер, записав голосові, але вона не відповідала. Я спробував попрацювати, але вдавалося не дуже. Голова гуділа, якби знав де вона, то поїхав би, але я не знав. Десь о шостій від неї прийшло повідомлення, але побачив, що голосові вона так і не прослухала.
" В мене все добре. Дякую за прикрасу. Поговоримо коли приїду"  -  і все! Краще б вона мене насварила, показала, що зла, а вона як завжди!  І яка прикраса? Про що вона? На наступне повідомлення не відповіла. Я вирішив запитати що вона робить, краще б не питав.
"Перейменовую твій контакт" - ой не сподобалося мені це.
"І хто я тепер в тебе в телефоні?" - вирішив запитати. Відповідь прилетіла майже відразу.
"Лопух звичайний" - В мене мало телефон з рук не випав. Чому лопух? Звучить образливо, я писав чому саме так, але більше вона мені не відписувала. От як зрозуміти цю дівчину, я вийшов на балкон, дістав цигарку, хоча вже кілька днів до них не торкався, віддався нікотиновій насолоді, але згадуючи її погляд задоволення зникало. Чорт, чому я за неї вчепився? Сердитий на себе чи на неї, вирішив поїхати в бар. Пив всю ніч, навіть думав переспати з кимось, але коли дивився, як вони до мене лізуть, то хотілося вирвати. Не хотів нікого. Лише свою снігову королеву. Просто хотів до неї і продовжував заливатися алкоголем. Вже під ранок, коли клуб закривався - я звідти пішов. Бармен мене мабуть наслухався, всю душу йому виливав. На вулиці знову закурив, якась компанія сперечалася поряд, я вирішив втрутитися, те, що їх було багато, а я ледь на ногах стояв мене не хвилювало, а даремно! Почалася бійка, мені дісталося нормально. Губа боліла, з брови щось тепле текло, руки збиті. Такого мене бармен всадив в таксі. Я назвав адресу Міли. Пам'ятаю, що стукав у двері, мені не відчиняли. Сусіди виходили, щось бурчали. Я пішов до себе, ще кілька разів вгатив в стіну, і врешті вдома заснув. Прокинувся після обіду, вже сіріло, я зразу пішов до неї. В дзеркало подивитися не додумався, але враховуючи вчорашнє, то не завадило б. Стояв під квартирою. Довго. Знову ніхто не відчиняв. Я вирішив зачекати. Хотілося пити. І їсти теж. Але поговорити з нею хотілося більше. Не знаю скільки я так просидів, бо навіть телефон з доми не взяв. Раптом з ліфту вийшла моя зникла красуня, хлопець якого я бачив, дівчина і ще один хлопець, Тайсон вибіг і почав мене обнюхувати. Я зразу піднявсчя.
- Це що за підсніжник? -  порушила тишу незнайома дівчина. Перший їй відповів.
- Це він мене в коханці записав, - відповів з посмішкою і обійняв дівчину, а другий зразу накинувся на мене, я мало з сходів не полетів. Нас почали роздіймати.
- Ти як посмів? - кричав він, - ще раз її пальцем зачепиш, приб'ю. - Він ще щось викрикував, але його заспокоювали. Міла відкрила двері, вони позаносили пакети, і майже відразу повиходили, того що я раніше бачив, я зрозумів що звати Єгор, він взяв ситуацію в свої руки.
- Народ, їдемо. Чай буде іншим разом. - і викликав ліфт.
- Я проведу, - сказала Міла.
- Не треба, знайдемо дорогу, не переживай. Вам треба поговорити! - З посмішкою відповів і підійшов її обійняв. Потім зайшов у ліфт, далі обійнялися дівчата, останнім підійшов незнайомий хлопець, вони обійнялися, а він продовжував на мене дивитися злим поглядом.
- Бережи себе, - взявши її обличчя в свої руки ніжно сказав їй.
- Ти теж, - відповіла йому і заховалася в обіймах. Мені це не подобалося, але я не посмів втрутитися. Коли вони поїхали, вона нарешті до мене звернулася.
- Іди за мною, - сухо сказала, - сідай на кухні. Я мовчки послухав. Вона запросила додому, це, здавалося, добрим знаком. Сів на кухні, а вона кудись вийшла. Я озирнувся, було чисто і охайно. Чомусь я відчував запах лимонів. Минулого разу теж це зауважив. Міла невдовзі повернулася з коробкою, і переодягнена в спортивні штани і футболку з зображенням кактуса.
- Ти знову курив? - Спокійно запитала.
- Так, - не втримався. - Опустивши погляд відповів я.
- В мене запах цигарок викликає огиду, - пояснила дивлячись в очі. Відкрила коробку і почала обробляти рани на обличчі.
- Чого побився? - спокійно запитала. Я не знав як почати до неї говорити, її поведінку не розумів. Але був щасливий, що не вигнала.
- Не пам'ятаю, п'яний був, - чесно відповів я. Дивився і не міг насолодитися. Волосся було красиво заплетеним, косметики мінімум. Яка ж красива, лише дивилася з байдужістю. - Вибач! - Ледь промовив. 
- Я дуже злопам'ятна, - холодно відповіла, - але моя провина теж є, хоча це тебе не виправдовує. 
- Про яку прикрасу ти писала? - не втримався я. Футболка була вільною, коли вона оголила лівий лікоть, побачив, що там гематома. Я зрозумів, що це слід моєї руки. - Вибач. Я... - але вона мене перебила.
- Я зараз втомлена, - продовжуючи обробляти сказала, - завтра ввечері приходь і я відповім на все, що тебе цікавить, добре? - Я сидів в шоці, тільки стверджувально закивав. Ця дівчина продовжувала дивувати. - Зараз лише скажу, що в магазині ти бачив Єгора, вони одружені з дівчиною, яку ти сьогодні теж бачив, другий це менший його брат і мій однокласник Рома. Так склалося, що вони стали мені сім'єю. Це Рома навчив мене самообороні і це про них тобі розказував мій сусід. Решта завтра, домовилися? - я лише кивав. Вона наклеїла пластир на брову і взялася за руку, в цей момент мій живіт зрадницьки забурчав. Стало чомусь соромно.
- Ти сьогодні їв? - спокійно запитала, але я промовчав. - В мене є пельмені, сама ліпила, будеш? - Мої очі загорілися, вона встала і поставила воду і далі продовжувала обробляти. - Знаєш, я мабуть, ніколи не зрозумію, навіщо люди б'ють одне одного. Ще розумію, коли десь на ринзі, навіть бої без правил мені зрозуміліші. Який сенс в бійках в нетверезому стані? - запитала спокійно.
- Не знаю, треба іноді випустити пар, - теж спокійно відповів.
- Просто, ти ніколи не знаєш що в голові противника, один невинний удар і ти можеш впасти так, що не встанеш. - чомусь сказала вона. - Ти подумав про свою маму? Щоб вона сказала якби побачила тебе таким? А якби щось сталося? - так само спокійно говорила вона. Я мовчав. - Я це все до того, що мабуть причин, щоб так битися, насправді набагато менше ніж здається. Коли я працювала медсестрею, то було два випадки, коли внаслідок бійки був летальний кінець. І все, що ти робив до цього: проблеми, щастя, здобутки - все перетворилося на маленьке тире між двома датами. - Вона говорила ніби до мене  але ніби не до мене. - Я перев'яжу руку, щоб не зачіпав. Стіна мабуть теж якась постраждала? - з посмішкою запитала, я лише кивнув. Вода закипіла, і вона закинула пельмені. Було дуже незвично і приємно за нею спостерігати. - Це я тобі так тонко натякаю, що більше таким бачити тебе не хочу. - Мені було приємно! Вона казала правду. Хотіла, лише щоб я зробив висновки.
- Чому лопух звичайний? - перепитав я. Вона засміялася.
- Козел було б краще? - перепитала.
- Ні, просто...
- Ти знаєш що це за рослина? - запитала.
- Ну так, - недовірливо відповів.
- Коли лопухи дозрівають, утворюються реп'яхи. Я вчора трохи випила і чомусь думала, що ти причепився як реп'ях. Так і вийшло. - Я сидів в ступорі, ніби і образливо і правда. Ця жінка зведе мене з розуму.
- Мене ще так логічно ніхто не обзивав, - намагався відповісти їй. Тим часом пельмені зварилися, вона поставила переді мною тарілку, сметану, оцет і перець. 
- Далі, думаю, розберешся, - спокійно промовила і поставила чайник.
- А ти не будеш? - подивився на неї.
- Ой ні, дякую. Мене ці дні мама Роми і Єгора годувала як свиню на забій, - весело зауважила, - я лише чай! Тобі зробити?
- Так, будь ласка, - з твоїх рук хоч отруту, подумав собі. І взявся їсти, аромат був неймовірним, смак теж. Давно я не їв домашні пельмені, вже й забув, що це так смачно. Коли тарілка була порожньою, вдячно подякував і взявся за чай. Вона мовчала. - Дякую, було дуже смачно.
- Будь ласка. - як завжди спокійно відповіла.
- Я думав ти мене бачити не захочеш чи істерику влаштуєш, - обережно промовив.
- А треба було? - запитала, дивлячись в очі.
- Не знаю, просто твій спокій мені незрозумілий.
- Гадаю, якби я тебе вигнала, ти б не заспокоївся, а істерика нічого не змінить, все одно потім поговорили б, та й істерики це не моє. - так само спокійно відповіла, - то чому витрачати на це час? - Я був в ступорі. Вона дійсно ідеальна чи як? Треба найближчим часом розказати їй, що я вже закохався в неї раніше. Мене це мучило.
- Ти ідеальна! Ти в курсі? - зауважив їй.
- Ідеальних людей не існує! - Якось важко прокоментувала.
- Вибач, що палив. Я чесно, кілька днів не торкався, - навіщось додав.
- Влад, мені не треба, щоб ти кинув через мене. Якщо хочеш, то зроби це для себе. Просто я не буду ніколи з людиною, яка палить. Якщо ми, можливо будемо в стосунках і ти будеш на кожну проблему так реагувати, то це буде кінець. Я кажу зразу, щоб ти не будував ілюзій.
- Але мені зараз вперше вдалося відмовитися, я хочу це зробити. Я хочу тобі подобатися!
- На мою думку, тобі вже час. - серйозно сказала.
- Може можна залишитися, я все таки поранений? - з надією запитав.
- Ну може якби тобі було далеко їхати, то я б подумала, але ти живеш зовсім поряд, - промовила весело. А мені не хотілося йти. Біля неї відчув себе вдома: прийняла, полікувала, нагодувала, заспокоїла. Правду кажуть, що чоловік закохується в стан, який відчуває поряд з жінкою. Міла стала тим маяком, який світить і манить до себе. І я точно буду лопухом, якщо втрачу її. До квартири зайшов з спокоєм, який залишила мені дівчина. Хотілося літати. З цими щасливими думками я заснув. 
    Понеділок я зустрів в гарному настрої. Завантажив себе роботою, щоб швидше настав вечір. Я знову прийду до неї. Якось в нас все неправильно почалося, побачень не було, а вдома в неї я вже ладен поселитися. Хотілося бачити її постійно. Не знаю з ким вона була до мене, але я вдячний цьому козлу, що вони не разом, чомусь подумалося мені. Але головне, що в нас щось стало зароджуватися.. З цигарками треба терміново прощатися, я хочу їй подобатися, хочу щоб вона хотіла цілувати мене. В мене рвало дах, хотів до неї. Питань було багато, але не знав шо запитувати. Ближче до шостої приїхав до неї на роботу, ледь дочекався її. Коли побачив - вискочив з машини як ошпарений.
- Я не чекала тебе так рано, - як завжди спокійно сказала.
- А я ледь дочекався, підвезти? - запропонував з надією.
- А в мене є вибір? - З посмішкою запитала. І ми сіли в машину, їхали мовчки, мені було достатньо, що вона поруч.
- Можеш десь через дві години приходити! - повідомила, але я не хотів прощатися з нею.
- Я залишусь! - коротко відповів.
- Влад, я хочу спокійно приготувати вечерю і вигуляти собаку, - пояснила.
- Я допоможу! - і зайшов в під'їзд.
- Я вже казала, що тебе багато дуже в моєму житті стало?
- Так, і я дуже щасливий. - радісно відповів. Зайшли в квартиру, вона трохи замаринувала м'ясо і почала чистити картоплю, я хотів допомогти, але лише сидів і спостерігав. Коли все підготувала, відправила в духову шафу і поставила таймер на півтори години, прибрала після себе і пішла переодягатися. Ми з Тайсоном віддано чекали біля дверей. Дочекавшись свою господиню  відправилися гуляти. 
- Може торт до чаю купити? - було незручно йти з пустими руками.
- Якщо ти хочеш, то візьми собі. Я не люблю купованих. - спокійно прокоментувала.
- Взагалі?
- Ну Київський лише мабуть, але тут поблизу він не продається, - спокійно відповіла.
- То що купити? - не здавався я. - Може з напоїв?
- Тобі на днях мало було? - згадала з посмішкою, - можеш купити сік. Я люблю персиковий.
- Я зрозумів, - задоволений пішов до магазину. По дорозі назад купив ще квіти і повернувся до своєї красуні. - Це тобі! - вручив їй квіти, коли повернувся. - Ти троянди любиш?
- Дякую. Люблю, але шкода їх. Вони зараз промерзнуть. - з жалем промовила.
- Значить завтра нові квіти куплю, - не зупинявся я. Решту прогулянки говорили на нейтральні теми, я світився весь біля неї, вона не відштовхувала. До квартири зайшли в гарному настрої. З порога відчули аромат майбутньої вечері. Рутинно роздягнулися, помили руки і пішли на кухню. В мене було відчуття, що ми живемо разом. Міла накрила стіл, дістала консервовану банку огірків, я тоді, мало, слиною не вдавився. Поставила картоплю на стіл, трохи поїла, і запитала.
- Смачно?
- Дуже! - чесно відповів, - Ти так смачно готуєш, що я не можу зупинитися.
- Ти поїсти прийшов? - спитала і поглянула в очі.
- Поїсти теж, - задоволено сказав, швидко доїв, намагався обережно. Губа дуже боліла. Навіть посміхатися було боляче. Я поглянув на неї. Сьогодні теж мав зізнатися, тому переживав. - Давай я допоможу прибрати і тоді поговоримо, мені теж є що розповісти. - Дівчина здивовано подивилася. Мені хотілося дивитися в очі, коли вона говоритиме. Ми швидко прибрали, вона повернулася з пластирем і маззю. 
- Це, щоб швидше загоїлося, - прокоментувала іпосміхаючись.
- Чого смієшся?
- Та зрозуміла, що коли будемо бачитися, то кожного дня ти будеш іншого кольору. - Я теж розсміявся. Міла взяла трішки мазі на ватну паличку і нанесла на рани, а мені хотілося, щоб вона доторкнулася своїми пальцями. Коли почала знімати пов'язку з руки, то я почав.