Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

Міла

    Я сиділа в машині і не могла заспокоїтися. На Влада дивитися не хотіла. Зараз мені байдуже, що Єгор йому там скаже. Настрій був зіпсований. Як він міг так подумати про мене? Невже я дала привід? В машину сів Єгор, але я думала про Влада.  Хоча я йому про себе нічого не розказувала, але це його не виправдовує. Рука досі болить.
- Це хто був? - Питає, а в самого посмішка від вуха.
- А ви не познайомилися? - Відповіла питанням на питання.
- Не встигли. Мілка, а чого ми нічого ще не знаємо?
- Ми познайомилися кілька днів тому. - Просто відповіла.
- І я так розумію, що ти йому нічого не розказала.
- А коли б я встигла? Ми навіть на побаченні не були. - Почала виправдовуватися. - І він молодець! Не міг просто запитати? Треба було це влаштовувати?
- Ти йому подобаєшся! - сказав максимально серйозно. - Міла, я тебе знаю. Прошу не роби висновків зараз. Вам треба поговорити. А він тобі хоч трохи подобається?
- Більше так ніж ні, - сором'язливо відповіла.
- Чому так? - запитав, насупивши брови.
- Не знаю як пояснити. Мене до нього притягує. - Промовила, - але...
- Але що? - наголошено перепитав.
- Ну по- перше він палить, а ти знаєш мою позицію що до цього. По- друге він мене, наче переслідує, навіть квартиру в сусідньому будинку зняв, уявляєш? - І в цей момент поглянула на його реакцію і його це теж здивувало, - по- третє, мене не залишає відчуття, що ми вже знайомі. Я, немов, розмовляла з ним раніше і я не можу викинути це з голови. До цього всього він з Вінниці. не думаю, що він в Рівному затримається надовго. - Важко видихнула і повернулася до нього, - достатньо відповіла?
- Така собі історія... З часом розберешся! Але прошу, розкажи про нас! Чужим людям важко зрозуміти наші відносини, особливо ваші з Ромой. Я не здивований, що він приревнував, побачивши нас разом. Домовилися? - поглянув в очі, очікуючи відповіді.
- Домовилися! - Здалася я.
- Як там, до речі, твій сусід? Ще достає? - Згадав чомусь за нього.
- Так, трохи є. Розказав Владу, що він у мене такий не один! Що мене ще два мажори приїжджають! І я така курва всіх обманюю! - Ми засміялися.
- І після цього Влад нас бачив і дивуєшся чого така реакція? Він точно запитував, що за мажори, а ти не відповіла. Так?
- Так, - опустивши очі відповіла.
- Ну нічого, його попустить і ти заспокоїшся за ці дні і потім поговорите. - Зробивши висновок, відповів. Далі решту часу розмовляли про різне. Дорога була слизькою, тому доїхали майже через дві години. Вже в дворі біля будинку, я полегшено видихнула. Всі вийшли на зустріч, почали обіймати, я ледь стримувала сльози. Ці люди для мене стали справжньою сім'єю. Єгор з Ромою дістали все з багажника і пішли в дім. Тайсон щасливий бігав і не знав до кого лащитися більше. Ми теж зібралися в будинок.
- Як доїхали? - запитала Антоніна Сергіївна.
- Дорога трохи слизька, а так нормально, - відповіла з посмішкою.
- Мілка, як в тебе волосся відросло?! Я в шоці. - зауважила Ліля. - Скільки ми ж не бачилися? 
- Рік! Після вашого розпису ні разу. - Згадала я. В будинку майже одразу сіли вечеряти, день народження був сьогодні, тому влаштували скромну сімейну вечерю. Спочатку все проходило спокійно, а потім Єгор вирішив розказати про те, що сталося. Я, мало, не подивилася, коли він сказав.
- Ви знаєте? Наша Мілка сьогодні зарядила гучного ляща одному бідоласі, який подумав, що ми коханці, - в цей момент, вже по справжньому подавилася Ліля. Всі здивувалися. 
- В тебе є хлопець? І чого я про нього нічого не знаю? - ображено запитав Рома.
- Коли ти вже встигла? - Здивувалася Ліля.
- Дитино, це правда? - запитала іменинниця.
- Нема ніякого хлопця! - почала виправдовуватися я. - Ми лише познайомилися!
- Ну так не піде! - не вгамовувався Рома
- Дійсно нема що розповідати. Коли щось буде, то я обов'язково вам все розкажу.
- Він такий злий був! Щоб ви побачили, - не затикався Єгор. - Ревнощі - страшна сила! - Наголосив. Ми ще трохи поговорили, прибрали на столі, помили посуд і порозходилися спати. Телефон був на беззвучному, я лише перед сном подивилася скільки там пропущених від Влада, але не перетелефонувала. Нехай подумає про скоєне. Субота, хоч і почалася рано, але час летів дуже швидко. Поки підготували одяг, вклали волосся, нафарбувалися половина дня минула. Добре, ще вчора привітали нашу Антоніну Сергіївну, поплакали, я подякувала за все. Подарунки ніби сподобалися. Коли всі були готові, то вирушили далі. В кафе були о третій. В мене була бордова сукня з коротким рукавом, жакета з собою не брала, бо знала, що буде тепло. 
- Це що таке? - підійшов різко здивований Рома. Я лише зараз помітила синець, чіткий відбиток пальців, який був дуууже помітним. Хоч гостей було небагато, все одно не хотілося, щоб щось обговорювали. Рома накинув на мене свій піджак і сів зліва від мене, щоб прикривати його. Він був розлюченим.
- Ти ж розумієш, що це ненормально? - не заспокоювався він.
- Це випадково вийшло, - навіщось почала виправдовувати Влада я. - Більше я такого не допущу! Обіцяю! - сказала впевнено я.
- Ти не заслуговуєш на таке ставлення!
- Все, добре не переживай! - заспокоювала я. 
- Він тобі подобається?
- Ще не знаю, - посміхнулася я, - ти ж знаєш я перебірлива.
- Це добре. Я не хочу щоб тобі зробили боляче, - промовив тихо.
- Знаю. Але ти не можеш мене вберегти від всього. - Спокійно відповіла йому. Вечір проходив спокійно. Я хоч небагато, але випила, алкоголь вдарив в голову, я вирішила відповісти Владу. Крім пропущених, сьогодні з'явилися ще повідомлення, чого там тільки не було і голосові відправив, але я не дуже перечитувала. Написала йому:
" В мене все добре. Дякую за прикрасу. Поговоримо коли приїду" спеціально нічого поганого не писала, щоб подумав про гематому.
"Яку прикрасу?" одразу прилетіло, але я не відповіла. "Що робиш?" прийшло знову. Цього разу я вже втрималася.
"Переіменовую твій контакт!" 
"І хто я тепер в тебе в телефоні?" - я подумала і чомусь лише це було в голові.
"Лопух звичайний" - задоволено відписала і знову заховала телефон. Свято підходило до кінця, втомлені, ми рушили додому. Біля будинку Рома запропонував прогулятися, я була не проти. Він взяв Тайсона і ми ще більше години прогулювалися.
- Дивно знову так пройтися. Не відчувається, що ми давно не бачилися. - Почав Рома.
- Так, чим далі - тим рідше бачимося. Сумно трохи, але думаю це нормально. Ми дорослішаємо. - Спокійно відповіла.
- Я сумую за тим часом, коли ми були втрьох. Щасливішими були, чи що?!
- Розумію. - Я зупинилася, поглянула в очі. - Все налагодиться, треба час. Тобі просто незвично жити самому. Ти до цього не звик.
- А як справі в клубі? Як там всі? Давно про них нічого не чула, -  вирішила змінити тему я.
- Загалом нормально. Але є нюанси, які псують колектив, - розпочав неохоче.
- Ти ж знаєш, що замість Лілі в нас почала працювати Таня. Спочатку було нормально, а потім вона почала з нашими фліртувати, Костя втратив голову, а вона на його очах то з клієнтами, то до мене загравала. Почалися скандали, Єгор її звільнив, але цілісність колективу порушилася. От, коли все нормально, то не помічається, ніби так має бути, а коли починаються проблеми, то починаєш по новому дивитися, на той період, коли все нормально було. Ти і Ліля була прикладом для дівчат. Вони самі мені про це сказали. Вас цікавила лише робота, ну не враховуючи стосунки Лілі і Єгора. - монотонно розповідав. - Що ще? Часом відвідувачі приходять за тебе запитують, особливо жінки. Тебе не вистачає! - промовив з посмішкою.
- Мені приємно, - коротко відповіла, -  переказуй вітання нашим.
- Обов'язково! Але давай не будем про роботу. До речі, Іра передала тобі передачу, - вже з посмішкою сказав, - наголосила, що це до 8 березня.
- Я думаю це був привід тебе побачити, - відповіла прямо.
- Ну я не винен, що такий красивий, - зробив серйозний вираз обличчя.
- А скромний! - Віджартувалася і стукнула його в плече. Ми ще трохи поговорили і, прийшовши додому, невдовзі заснули. Неділя була якась сумна. Ми з Ромой сходили на кладовище, я виплакалася, а він як завжди мовчав, слова були зайві. Просто обіймав. Тільки з ним я могла дати волю емоціям, він розумів як ніхто. Він був тоді там, бачив це, а потім бачив як зламалася я і допоміг піднятися. Так, в тиші і прийшли додому. Антоніна Сергіївна накрила стіл, ми пообідали, далі почали збиратися в дорогу. Напакувала нам повні сумки консервації, сушні з яблук на компот, мені ще вишеньки дала, як з переляку. Знає, що я їх люблю. Всі спроби відмовитися залишилися невдалими, але я не сердилася, це турбота. Потім плакала вона, ми всі обіймали, заспокоювали. Десь в чотири ми були готові, Антоніна Сергіївна нас перехрестила в дорогу і ми поїхали. Єгор і Ліля спереду, а я, Рома і Тайсон на задньому сидінні. Спочатку багато співали, ми завжди так робили, коли їхали разом, а потім я заснула в Роми на плечі. Коли приїхали, то всі пішли до мене. Мали ще попити чаю, але коли вийшли з ліфта, то побачили Влада, який сидів на останній сходинці, Який був весь побитий.