Сергій Олексійович - Знайти дівчину за сто днів , Сергій Олексійович

17 листопада.
День двадцять дев'ятий.

А взагалі я вважаю, що дива в нашому житті обов'язково відбуваються. Треба лише трішки почекати. Отак не чекаєш, але дуже бажаєш і воно відбувається.

Життя все одно дає нам шанс, треба лише їх помічати. Колись читав в одній книжці про кохання, що багато хто з людей кажуть: та ні кохання це не моє. Чи, наприклад інакше - нам не пощастило. Ми ні разу не зустріли того самого кохання. Насправді кохання стукала нам у двері, але ми його не відчинили.

Я згоден з тим, що є різні люди та у всіх різні бажання. Комусь подобається бути наодинці, комусь разом. Хтось із нас створений для того, щоб кохати, а комусь це взагалі не потрібно.

Про себе. Я її кохаю, кохаю, кохаю. Моя дівчинка. Моя Пані А. Так, вона так далеко від мене. Тому шукаю когось поруч. Таку ж саму. Але хіба бувають схожі? Ми самі придумаємо собі щось, а потім ображаємось, що нічого не виходить. Чи чекаємо від людини того, що вона не може взагалі дати. А ще, наша велика помилка та проблема в тому, що ми судимо людей по собі. Ми вважаємо, як ми такі хороші та вміємо кохати, то і всі повинні такими бути. Але ж цьому ніде на жаль не вчать.
А треба було б.

А ще до жінок зараз я звертаюсь. Я розумію, що в житті можливе бувають різні часи. Та якщо вам подобається людина, то ви хоч посміхнеться, чи що. От я дуже багато разів зустрічаю дівчину. Вона постійно на мене дивиться,  так наче я їй щось винен. Мені аж ніяково від її поглядів. Та я не розумію, чого їй від мене треба. Якби вона хоч трішечки посміхнулася. То  може я б вже зрозумів, що до чого. Ну, не може в людини постійно бути поганий настрій? Особливо коли з ранку.

Зранку мені хочеться посміхатися усьому світу.

Даруйте людям свій гарний настрій і свою чарівну посмішку. Я вірю, що тоді життя на світі стане набагато краще. Одна ваша посмішка не змінить світ, але можливо воно змініть чиєсь життя. А ще вже багато!

18 листопада.
День тридцятий.

Гарна погода. Сонечко сяє. Люди ходять. Жінки красиві, але от, щоб прямо дуже-дуже, такого я не бачу, щоб до душі.

Чисто випадково потрапив у крамницю де працюють багато дівчат, які мені подобаються. Пані Яна дуже хороша дівчина. Та вона здається заміжня. А є ще інша - пані М.
Така вона - дуже серйозна. До неї й не знаєш, як і підступитися. Є там ще хороша дівчина Наташа, та її як раз і не було.

Чесно кажучи, мені, як прихильнику активних дій, дуже важко чекати поки, якась дівчина зізнається в коханні. Хоч я не буду приховувати та кривдити душею, такі випадки звісно у моєму житті були. Це я зараз не вихваляюся, а лиш констатую факти. Що було декілька випадків, коли дівчата самі пропонували мені себе. Точніше зізнавалися у кохані. Та чомусь так буває, що нас кохають ті, кого не кохаємо ми. І навпаки.

Пам'ятаю один випадок. Мені досі соромно перед цією дівчиною. Ми завжди заходили в одне і теж кафе. Там працювала така маленька на зріст, але дуже чарівна дівчинка. Така вона була струнка, тендітна та красива. Вона мені сподобалась. Я почав з нею спілкуватися. її звали Ліля. А потім в цьому самому кафе з'явилася нова офіціантка. Її звали Наташа.  Вона була доросла. Вже розлучена. Така серйозна дівчина. І симпатична. І ми гуляли в одній компанії. Якось була в нас весела гулянка. Там був я, а ще Ліля та Наташа. І Наташа зізналася мені в коханні. Але я, на це ніяк взагалі не відреагував. Бо мені подобалась інша. Та інший не подобався я, як потім з'ясувалося. Та хіба ми можемо знати, як воно потім буде. Так, мені соромно перед тією дівчиною що я якось так їй образливо відповів.
А те, що я їй відмовив, то це нормально. Бо я вважаю, що у багатьох так буває - не лежить до людини душа. Хоч, що ти не роби.

Але ніколи, ніколи, ніколи -  не можна ображати людей в яких до нас є почуття. Бо ми їм робимо боляче. А ще я вважаю, хоч може це не відноситься до теми нашого оповідання, що треба, якщо тобі людина не подобається, відразу їй про це казати. Потім, як люди до нас звикають, їм буде ще важче

Що стосується зараз, то особисто в мене поки, що на горизонті тихо. Як я вже казав, соціальні мережі не рахуються. Про те, що відбувається там, теж треба писати окрему книгу. Це ще та - Терра інкогніто!

В реальному житті я досі кохаю пані А. Не знаю чи будемо ми колись з нею разом. Тому може я особлива і активних дій не починаю. Бо десь у глибині душі ще сподіваюсь, що в нас з нею все буде добре. Чогось ще чекаю. Життя річ не передбачувана.

І ніхто не знає, що з тобою буде завтра. Кого ти зустрінеш, кого по кохаєш. Тому звісно усім бажаю щастя у коханні. Експеримент продовжуються. Я вважаю, що життя усе розставить на свої місця. 

19 листопада.
День тридцять перший.

Треба спитати себе, чого я хочу? Чого хочу від кохання? Яка жінка мені потрібна? Хто вона? Яка вона? Як вона має себе вести, чи який в неї характер? Одна моя знайома розповідала, що написала собі портрет свого майбутнього чоловіка. А потім через деякий час зустріла людину, як вона того і бажала. Не знаю, може це в неї так вийшло тільки випадково.

Подобаються порядні, розумні, веселі, з почуттям гумору, люди. Якісь такі романтичні та душевні. Серце та добрий характер - це дуже-дуже важливо. Мені здається можливо звикнути до будь-якого обличчя. А от характер людини це вже зовсім інша річ. Читав десь на Фейсбуці розповідь однієї жінки. Це був майже крик души чи щось схоже. Так ось. Вона написала, що всі подруги їй кажуть, навіщо тобі такий чоловік страшний, як ти на нього дивишся і таке інше. А вона їм у письмовій формі відповідає. "Для мене ця людина, як найрідніша на світі! Навіщо мені ваші красиві? Що мені з них користі, якщо в мене є мій коханий чоловік і він для мене самий найгарніший на світі."

Може і не даремно кажуть, що очі засліпленні, а треба вибирати серцем. Та поки, що моє серце мовчить. Так. Так мені подобаються, якісь дівчата, але я не розумію, що я до них відчуваю.
Можливо може бути так, що доля нам дає 50%, а інші 50% це вже ми самі. Доля може і дає той шанс, а от чи зможемо ми його використати? О це вже інше питання. Так мені здається. Тому, що буває так, що людина стукає, стукає у двері, а її взагалі там, ніхто не і не чекає. Хлопець упадав, коло дівчини майже рік і нічого в них не вийшло. Бо що він не робив, вона його не кохала. А хтось знайомиться і за два тижні вже одружується. Мені здається такі речі взагалі передбачити неможливо. Мабуть, усі чули про випадки, коли в людей залишалися до весілля декілька днів, а потім весілля скасовувати, бо хтось там: чи наречена, чи наречений знаходили когось собі краще.