Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Коли я вийшла з офісу Білова, моє серце було розірване на частини. Я важко дихала, намагаючись зрозуміти, як потрапила в цей нескінчений кошмар. Але вже не було часу на жалощі. Моя мати потребувала операції, і я знала, що зібрані гроші я повинна передати лікарю. Якщо я не встигну, все може бути занадто пізно.

Я зібрала всі свої сили і поїхала до лікарні. Кожен крок був важким, мов камінь на грудях. Коли я вийшла з таксі і побачила будівлю лікарні, серце почало битися швидше. Я взяла сумку в руки і рішуче рушила всередину.

Спочатку я зайшла до адміністратора, подала всі документи та зібрані гроші лікарю. Зібрані кошти здавалося, що лише трохи полегшували ситуацію, але я розуміла, що це не вирішує всього. Потрібно більше, щоб врятувати маму.

Мене провели до палати. Я увійшла, і серце забилося ще швидше, коли побачила свою матір. Вона лежала на ліжку, з блідою шкірою, її очі були заплющені, і навіть у цих тихих хвилинах я відчувала, як її хвороба стискає її тіло в міцних лещатах.

Я присіла біля неї і тихо взяла її за руку.

– Мамо, я зробила все, що могла. Ти не переживай, ми пройдемо через це разом, – сказала я, намагаючись стримати сльози.

Мама відчула мої руки і повільно відкрила очі. Вона подивилася на мене зі слабким поглядом, але в її очах було так багато любові й розуміння. Її руки тремтіли, але вона стиснула мою долоню.

– Алісо… я так горда тобою… Ти вже дуже багато зробила для мене. Ти сильна, – її голос був ледь чутний, але мені вистачило цих слів, щоб розуміти: моя мама не хоче мене засмучувати.

– Мамо, не говори так… Ти повинна бути сильна. Я зроблю все, щоб ти видужала, обіцяю… – мої слова заглухли в горлі, а сльози почали котитися по щоках.

Я залишалася сидіти поруч, поки лікар не прийшов підтвердити, що операція має відбутися незабаром. Він сказав, що все залежить від її організму і його здатності витримати. Я кивнула і підійшла до ліжка мами, щоб поцілувати її в чоло.

– Все буде добре, я буду тут. – прошепотіла я, намагаючись хоч якось її заспокоїти, хоча сама була на межі.

                        *********************
                           Пізніше 

Я повернулася додому, щоб привести все до ладу. Моя голова була переповнена думками, але коли я підійшла до дверей, щось не так… На них було написано велике, червоне слово: «КРАДІЙКА».

Це було як удар в обличчя. Мене майже потягнуло до землі від цього образливого напису, який я не могла стерти. Мене звинуватили у всьому, навіть у тому, чого я не робила.

Я відкрила двері і зайшла в квартиру, відчуваючи, як холод пройшов по шкірі. Я не могла залишити це так. Вся моя біль і відчай зібралися в одну точку, і я вирішила дати йому відповідь.

Швидко відкрила месенджер і написала Білову.

«Я не знаю, чому ти так знущаєшся наді мною. Ти вважаєш мене крадійкою? Може, це ти обчистив власну квартиру і всі документи, а тепер хочеш всіх зробити дурнями. Я не буду мовчати! Я зроблю все, щоб ти заплатив за все!»

Я натискала на клавіші, не думаючи про наслідки. Вся моя лють виливалася в ці слова, а ображене серце не могло мовчати більше.

Я підняла голову, побачивши себе в дзеркалі. Лице було мокрим від сліз, а очі світліли злістю та болем. Всі ці місяці я боролася за свою родину, за свою кав’ярню, але тепер все було під загрозою, і я була готова йти до кінця, навіть якщо мені доведеться зіткнутися з ще більшими труднощами.

Білов отримав моє повідомлення, і я знала: тепер моя боротьба лише починається.