Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Наступного дня я прокинулася рано, відчуваючи, як весь мій організм протестує проти цієї нової реальності. Вже з самого ранку в голові крутилися думки про нову роботу, про Білова, про той біль, який нещодавно пронизав мене, і про те, як я опинилася тут. Мене чекав кошмар, і я це знала.

Я розблокувала телефон, намагаючись зробити перший крок до того, щоб хоча б трохи налаштуватися на день. Але, відкривши повідомлення від Білова, я відчула, як серце знову стискається.

Білов: «Дійсно, мені ж потрібен весь цей цирк»

Слова прозвучали, як пощечина. Я знала, що не можу зупинитися. Моя нова роль не була вибором, вона стала жорстоким вироком.

Коли я приїхала на роботу, мене одразу ввели в курс справи. Проте все це виглядало, як плани, деталі та інструкції для майбутньої тиранії. Білов стояв поруч, стиснувши губи, дивився на мене з таким холодом, що відчувала, як кожна клітина мого тіла обпікається від його погляду.

Білов: “Ти тут, щоб працювати, а не задовольняти свої дрібні бажання. У мене є завдання на рік уперед, я хочу бачити результат.”

Його голос був непробивним, як залізо. Кожне його слово відлунювало у моїй голові, і я намагалася не дати зрозуміти йому, як боляче це все. Він став моїм найжорстокішим ворогом, і я просто мусила йти далі.

Кожен день у Білова був складним і виснажливим. Він не залишав мені ні хвилини для відпочинку. Погляди колег були холодними й байдужими, немов я була просто частиною механізму, і вони не цікавилися моїм внутрішнім світом.

Робота була нескінченною, не було жодної півхвилини, де можна було б втекти від цих завдань. Руки зчервоніли від постійних паперів, комп’ютера, телефонних дзвінків. Кожна зустріч з Біловим була ще більшим випробуванням. Його питання звучали, як накази, його погляд — немов вирок.

Мені не залишалося ні сил, ні емоцій. Я відчувала, як кожен рух дається мені все важче. Білов не помічав мого стану. Йому було байдуже. Усі ці бесіди, переговори, дзвінки, які він вимагав виконувати, ставали просто важким вантажем.

Коли я нарешті завершила свій робочий день, я ледве стояла на ногах. Втома була така, що кожен крок до виходу з офісу відчувався як поразка. Як тільки я вийшла на вулицю, я дихала важко, намагаючись втримати себе в руках, але в голові плутались лише сумні думки. Я не могла зрозуміти, чи це моє життя, чи просто сон.

Повернувшись додому, я повністю відчула на собі всі наслідки цього дня. Сіла на диван, повністю спустошена. Я дивилася на порожні стіни своєї квартири і не знала, що робити далі. Я відчула, як сльози виступають на очах, але я не плакала. Я була занадто втомлена, щоб відчувати навіть біль.

Я подивилася на годинник. Час невблаганно рухався вперед, але моя душа залишалася на місці.

Цей день був тільки початком мого нового життя під його контролем, і я не знала, скільки ще я зможу витримати. Через всі ці завдання я забула поговорити з Біловим про надпис «Крадійка»