denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Правда, – побоюючись якоїсь підстави, сказав він. 

– Як же ти в дитбудинок потрапив? – намагаючись зачепити за найживіше, поставив своє запитання Марк.

– Кинули мене, – коротко відповів Дмитро, не бажаючи розповідати про своє минуле.

– Бідолаха, як мені тебе шкода, – з сарказмом сказав Марк.

– Себе пожалій! – грубо відповів Дмитро. – Зі своїми проблемами розберися, потім лізь у чужі справи.

– Ти щось переплутав, з нас двох, проблеми лише у тебе! – зло сказав Марк.

– Слухай, хлопче, не наривайся, мало тобі було? – з попередженням сказав Дмитро, встаючи з ліжка.

– Я тобі зараз покажу кому тут мало було! – вигукнув Марк і кинувся у бік Дмитра з кулаками, але той спритно ухилився, і Марк впав на ліжко. У цей момент увійшли вожаті.

– Що тут за гамір? – з докором сказала вожата.

– Нічого, ми просто вирішили місцями помінятися, – намагаючись виправдати свої дії, сказав Марк.

– Гаразд, вже пізно, розходьтеся по своїх кімнатах, потім повечеряєте і дивитиметеся фільм в актовому залі, тому що погода досі погана, – сказала вожата, і діти почали розходитись по кімнатах.

Діти тепло одяглися і пішли в їдальню, повечерявши вони розійшлися по кімнатах, лише дехто пішов дивитися фільм, цього разу обійшлося без пригод, тільки вихователі якось дивно поводилися. Фільм закінчився і всі розійшлися по кімнатах, де деякі сусіди спали. У Микити був сусідом Марк і ще один хлопець, атмосфера була, м'яко кажучи, напружена, тому він ходив на фільм. Коли він повернувся, то сусіди вже спали, і він теж ліг спати.

Микита заснув швидко, хоча він зазвичай хвилин двадцять крутився. Снилося йому, що він іде лісом з Нікою, вони говорять про всякі дрібниці, вона мило посміхається йому. Бере його за руку і веде кудись, але тут щось не так. Ось що? Чому на Нікі чорна мантія та капюшон? Микита відпускає її руку, перед ним не Ніка. Але хто? Хто чи що стоїть перед ним? Істота скинула каптур і мантію, перед Микитою відкрилася жахлива картина, це була істота, що віддалено нагадує людину, а точніше самого Микиту. Одне око у істоти було біле, а друге чорне, на ньому були розірвані шорти, які, до речі, були і на Микиті, тільки вони були чисті й цілі. Торс у істоти був голий, його тіло було ніби зшите, по всьому тілу були шви.

– Ти хто? – запитав Микита, ледве видавивши з себе ці два слова.

– Я? Хаха, я це ти, а ти, це я, – злісно промовила істота.

– Як?

– А ось так, ти сам зшив мене, забув?

– Як це, я...

– Так-так, все своє життя ти зшивав мене в собі. Я і є твоя душа!

– Ні, ти звичайний жах.

Після цих слів потвора підлетіла до Микити і почала душити. Її руки були холодні, а губи у Микити вже синіли. Хлопець намагався вирватись, але його тіло ніби паралізувало. Істота сміялася і стискала його горло ще сильніше. Микита прокинувся весь мокрий від поту, він жадібно ковтав повітря, одразу поклав руки на горло, воно було холодне, як і його чоло. Микита вже думав посміятися з нічного кошмару, але побачив, як Марк вдягає кросівки.

– Гей, а ти ще кудись зібрався? – пошепки сказав Микита.

– Не твого розуму справа! – відповів Марк і вийшов із кімнати. 

Микита, недовго думаючи, одягнувся і вирішив піти за ним. Микита тихо вийшов з кімнати, він побачив, як Марк пішов до сходів, Микита сховався за величезним горщиком, у якому посадили рослину схожу на пальму. Огляд у Микити був добрий, він побачив, як Ніка підійшла до Марка, і вони пішли вниз сходами. Микита швидко пішов за ними, вже вийшовши з корпусу, він побачив, як вони пішли до величезної ялинки, а Микита вже вмостився в клумбі і почав спостерігати. Він побачив, як з медпункту винесли щось на кшталт невеликого контейнера. Несло його двоє чоловіків, а попереду йшла вожата. Тієї ночі був повний місяць, і все було добре видно, з одного боку це було добре для них, адже все було добре видно, але з іншого їх могли легко помітити. Вожата і двоє людей пішли у бік саду. Микита швидко потопав за ними, він навіть не помітив, як розкрив своє місце розташування, його помітив Марк.

– Ти ще що тут робиш? – мало не закричав Марк, підбігши до Микити.

– А я, я...

– Іди сюди, – схопив він Микиту за комір, і потягнув до ялинки.

– Ну і дурень ти! – грубо сказала Ніка.

– Вам значить можна ночами гуляти, а я чим гірше?

– Значить так, любитель погуляти, поводишся тихо, зрозумів? – пригрозив йому Марк.

– Так, зрозумів.

– Ходімо, – сказав Марк, і пішов, тримаючи Микиту спереду за футболку.

Вони вже дійшли до саду та побачили, що у саду стоїть джип. Поруч стоять четверо людей у балаклавах. Навпроти стоїть вожата, двоє чоловіків поклали контейнер та відійшли.

– Точно наркотики, – сказав Марк.

– Ні, у таких контейнерах зазвичай органи транспортують.

– Що?

– А що? Я у фільмі бачив.

– Замовкніть! – сказала Ніка.