denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Марк, що сталося?

– Сон поганий, – витираючи піт, сказав Марк.

– А через мене щойно ту неприємну вожату насварили, я по окуляри ходила і бачила, як два дивні чоловіка чорний пакет несли.

– Може там труп? – із сарказмом сказав Марк.

– А потім я чула, як хтось її лаяв за те, що я бачила це.

– Точно труп, – знущально розсміявся Марк.

– Та ну тебе. Вони тут щось продають!

– З чого це ти взяла?

– Та, яка відчитувала її, говорила про товар.

– Може, наркотики продають.

– Хто їх знає?

– Потрібно вивідати це.

– Сьогодні об одинадцятій, говорили, відправлятимуть.

– Ось ми й довідаємось, що за товар.

Настав обід, і дітей стали збирати до їдальні, а потім на тиху годину. У їдальні було, як завжди, багато їжі, але багато хто туди приходив швидше спокійно поспілкуватися, ніж поїсти.

– Жень, як ти думаєш, чому в цей табір, були такі дешеві путівки? – у роздумах запитала Ганна.

– Ну, може вони хочуть зробити собі хороший рейтинг, адже це новий табір, батькам може бути страшно відправляти в незнайоме місце своїх дорогоцінних діточок, – припустила Женя.

– У твоїх словах, однозначно, є логіка, – сказала Аня, і задумливо глянула на всі боки.

– Так, а ти чого про це запитала?

– Так, просто нелогічно виходить, такі хороми нам надали, скільки їжі, прогулянки, наче все добре, але щось мене напружує, – відверто сказала Аня.

– Та забий, ми тут і це чудово.

– Гаразд, спишемо все на нерви! – тихо сказала Аня.

– Га, ти щось сказала? – запитала Женя.

– Та ні, тобі здалося.

Марка і Ніки не було в їдальні, що стурбувало вожатих і вони вирішили їх відшукати, але приводу для занепокоєння не було, бо вони були у дворі біля корпусу, сиділи на лавці і розмовляли.

– А ти не чула, де вони це робитимуть? – запитав Марк.

– Ні, вони не говорили про місце, тільки час, – відповіла Ніка.

– Це погано, ну нічого ми раніше вийдемо і намагатимемося відшукати їх.

– Добре, а ти підеш після тихої години на пляж? – запитала Ніка.

– Не знаю, а що ти хотіла?

– Так просто запитала.

– Ну гаразд, тоді ввечері треба буде зустрітися думаю години о десятій, біля тієї великої ялинки на розі корпусу там якраз не видно нас буде, – тихо, щоб ніхто не почув, сказав Марк.

– Добре, я зрозуміла.

– Ходімо в корпус, а то раптом запідозрять щось.

– Ходімо, – погодилася Ніка.

Коли вони прийшли в корпус, всі вже були у своїх кімнатах, і будуть там до вечора, адже погода зіпсувалася, піднялася буря і пішов дощ. Молодших і середніх повели дивитися мультики, а старшим запропонували пограти в ігри, і діти нічого краще не придумали, як зіграти в «Правда чи дія». Всі вони були в кімнаті Дмитра, Влада та їхнього сусіда Андрія. Усі посідали куди придумали, хтось на ліжку, хтось на підлозі, хтось десь узяв стілець і сів на нього. Гра почалася. Вони повинні були потягнути жереб, хто перший ставитиме питання або загадуватиме дію. Жереб випав Нікі.

– Женя, правда чи дія? – з викликом подивилася на Женю Ніка.

– Правда, – відповіла Женя.

– У тебе були колись стосунки?

– Ні, не було, – відповіла Женя, трохи соромлячись, адже не кожен день лізуть до тебе в душу, хоч вона і показувала, що їй не потрібні стосунки і їй самій добре, але щось всередині все-таки говорило про інше.

– Воно і не дивно, – хтось сказав це і по кімнаті пройшовся смішок. Жені стало неприємно, але вона не показала цього, а просто вирішила продовжити гру.

– Тепер моя черга, – сказала Женя, і подивилася на Микиту. – Микита, правда чи дія?

– Дія, – не бажаючи відкривати свою душу, відповів Микита.

– Встань на стілець і скажи голосно "Я люблю курячі ніжки", - сказала Женя і підставила Микиті стільчик.

– Ти серйозно? Я думав буде якась більш доросла дія, а не цей дитячий садок! – з образою сказав Микита і став на стільчик. - Я люблю курячі ніжки, - з виразом і голосно сказав він і мало не плюхнувся зі стільчика, по кімнаті пролунав регіт. - Годі реготати, моя черга. Марк, правда чи дія?

– Ну, давай правду.

– Чому ти так погано ставишся до свого батька? – із викликом запитав Микита.

– Як він до мене, так і я до нього, – сердито сказав Марк.

– А детальніше? – наполягав Микита.

– Я відповів на твоє запитання, тема закрита! – жорстко сказав Марк.

– Ну гаразд, як скажеш.

– Дмитро, правда чи дія? – грубо спитав Марк.