denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Так ось, він казав, що один пропаде.

– Ахах, та годі тобі, вже в марення маразматика віриш.

– Можна подумати, ти у нас багато розумієш, – грубо сказав Марк.

– Це просто збіг.

– А в лісі тоді теж збіг? – майже прокричав Марк.

– А що було у лісі?

– Нічого, забудь.

Тим часом Дмитро ходив садом і оглядався. У нього все не виходило з голови, що їм не все сказали. Він думав, що це пов'язано з тією істотою, яку він бачив тоді. Діма хотів знайти хоч щось, що могло б допомогти у його розслідуванні.

– Що шукаємо? – почувся голос за спиною Діми.

– Хто тут? – злякано сказав хлопець.

– Це я, ахахах.

Раптом перед ним постала та істота, яку він уже бачив. Дмитро відступав назад, але бігти він не міг, бо страх, немов скував усе його тіло.

– Ти думаєш, що він допоможе тобі? Вам уже ніхто не поможе! – демонічним голосом промовила істота.

– Ти про що?

– Феня, вам не допоможе, ви помрете, як помер той хлопець! – сказавши це, потвора ніби випарувалася. Хлопець як ошпарений вибіг на пляж.

– Що сталося? – запитав Микита.

– Його ніхто не забирав, він мертвий.

– Ти про що? – подивився Микита на нього з подивом.

– Той хлопець, який зник, він уже мертвий!

– Як мертвий? Його забрали батьки, ти що не чув?

– Запам'ятай, тримайся подалі від цього чортового саду.

Микита тільки дивився на Дмитра здивованими очима і нічого не розумів. Діма тим часом уже пішов.

На пляжі вже не було тієї атмосфери веселощів та радості. Вона змінилася тривогою та невідомістю, деякі діти ще обговорювали той випадок із хлопцем. По пляжу ходила та дивна вожата, вона дивилася на дітей, ніби вибирала і хотіла взяти будь-кого з них, і відвести у невідомість.

Потім поповзла чутка, що речі того хлопчика так і залишилися в кімнаті. Про це розповідали його співмешканці. Вони казали, що останнім часом він часто прокидався ночами. Йому снилися кошмари, ніби його забирають незнайомі люди в ліс. Багато хто не вірив дітям, списував їхні розповіді на уяву, або привід залякати довірливих діточок.

Ніка тим часом йшла до корпусу, вона забула свої сонцезахисні окуляри, що лежали у кімнаті. Коли вона зайшла до корпусу, побачила дивну картину. Двоє сторонніх чоловіків несли величезний чорний пакет. Вони не звернули уваги на Ніку і пройшли повз.

– Ти що тут забула? – почувся грубий голос, це була вожата.

– А я окуляри забула, – невпевнено та навіть розгублено сказала Ніка.

– Ти маєш бути на пляжі!

– Я тільки візьму окуляри та піду. А що то за пакет?

– Не лізь не у свою справу! – грубо відповіла вожата.

– То я можу взяти окуляри?

– Тільки швидко.

Ніка з незадоволеним виразом обличчя пішла до своєї кімнати. Вона швидко знайшла окуляри і вже почала спускатися на перший поверх, аж раптом почула голоси. Ніка зупинилася і прислухалася.

– Ви його речі винесли?

– Та вже винесли.

– Це хтось бачив.

– Так, одна дівчина прийшла до корпусу.

– Як ти могла це допустити? Я ж наказувала тобі стежити за ними всіма!

– Звідки я могла знати, що ця дурепа припхається сюди?

– Якщо щось піде не так, ти особисто даси відповідь за це, чи тобі нагадати, які гроші тобі заплатять?

– Я обіцяю, що більше такого не повториться.

– Сподіваюся. Сьогодні товар потрібно відправити рівно об одинадцятій. Прослідкуй, щоб усе було на місці!

– Добре.

– І так подейкують, що Феня знову пхає носа до наших справ. Зараз візьми кілька людей і сходи, розвідай обстановку, тільки обережно, і амулетом своїм не світи, бо відразу зрозуміють, хто ви.

Ніка не розуміла, про що йшлося, але явно вожату насварили через якусь провину. Набравшись сміливості, Ніка спустилася, вожата суворо подивилася на неї. Ніка поспішила покинути корпус. Вона все думала про ту розмову, яку вона, нехай і випадково, підслухала. Марк заснув на пляжі. Йому снився чудовий сон, у ньому вся його сім'я у зборі. Усі сидять за столом і розмовляють про своє. Мама і тато не сваряться, тепла сімейна атмосфера. Раптом кімнату поступово починає поглинати пітьма. Мама і тато ніби випаровуються. Марк розуміє, що він уже сидить не у своїй кімнаті у родинному колі, а у золотій клітці. Навколо темрява, з цієї темряви наче змії на нього повзуть золоті ланцюги. Вони обвивають його і починають душити. Марк нічого не може вдіяти. Ланцюги здавлюють його шию і груди ще сильніші. А з темряви долинає демонічний голос:

– «Феня не допоможе тобі!».

Марк прокинувся у холодному поті. До нього підбігла Ніка, яка вже дійшла до пляжу і поспішала розповісти Марку про розмову, яку вона підслухала.