Iren - Кохана мого боса, Iren

У відповідь я лише кивнув і сів на місце де сидів до цього, але сенсу в цьому не було. Просто дивився на те, як вона йде і не міг поворухнутись. Навіть зберігач не привів мене до тями. Лише раптове запитання, що я майже вигукнув у стіну, бо Юстина пішла кілька годин тому, вивело мене зі стану каменю.

- Нарешті. - закочуючи очі, вичавив з себе зберігач, сідаючи мені на ногу. - Вже думав тебе телепортувати, бо застиг.

- Мені все наснилось?

- Хотів би... Але тобі пощастило, ти в нас дуже вдало почитав. І запевняю, кінці у вас різні. – він подивився на книгу, що я читав до цього, після чого зітхнув і опустивши щось на кшталт капсули, звернувся до мене. - Ходімо додому. Дочитаєш якось потім.

Я поставив книгу на полицю і пішов. Хотілось залишитись наодинці з собою, але присутність зберігача все таки додавало свого значення. Мені здавалось, що я щось пропустив, але натомість не міг забути про ті слова.

Приїхав додому, я почав міркувати, що далі робити. Та не дуже вдавалось, бо тільки настав вечір, як мені на телефон прийшла чергова СМС. От знову....

Очі відкрив я вже на вертолітній площадці, що знаходилась на даху того самого багатоповерхового будинку. І знову я в цьому квесті від боса. Хоча десь тут зрозуміло. В той день, коли я виліз з "покарання", мене відправили стежити з одним проханням, навіть не проханням, це був ультиматум "До неї не підходити!". Схоже, я його в день порушив. Хоча звідки мені було знати, що вона туди прийде? Я ж не екстрасенс! Та зараз завдання з зірочкою. З минулого разу тут все змінилось. Мені іноді здається, що я в Хогвартсі і тут все пересувається, як заманеться. Але часу на роздуми не лишається. Таймер йде, а в мене ще шістдесят поверхів до виходу. Ох... Ось тобі і добраніч.