Джеймс Мейс - Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

пережитків колоніяльності та націоналізму (Відповідь М. Волобуєву). Більшовик України. 1928. № 2. С. 72–79. Цитати зі с. 74, 75, 77. (Сторінки посилань на цитати виправлено відповідно до тексту Річицького в журналі «Більшовик». — у в дужках прим. наук. ред.)

630

Там само. С. 79–86.

631

Річицький, Андрій. До проблеми ліквідації пережитків колоніяльності та націоналізму (Відповідь М. Волобуєву). Більшовик України. 1928, № 3. С. 64–84.

632

За З. Л. Мельником, понад 27 % доходів Союзу, зібраних в Україні протягом першої п’ятирічки, було вилучено та витрачено деінде в СРСР. Іван Коропецький, який вивчав перші дві п’ятирічки, виявив, що протягом другого періоду українська частка інвестицій зменшилася порівняно з першим періодом. Див.: Melnyk, Zinowij Lew. Soviet Capital Formation: Ukraine 1928/29–1932. Munich, 1965. Pp. 106–108; Koropeckyj, Iwan Swiatoslaw. The Economics of investment in Ukrainian Industry, 1928–1937. Ph D. Dissertation, Columbia University, 1964. P. 78.

633

В багні націоналізму. Більшовик України. 1928. № 4. С. 3–11. Цитата зі с. 10.

634

Каганович, Я. Розлам в КПЗУ і національна політика КП(б)У. Більшовик України. 1928. № 6. С. 20.

635

Перчик, Л. Найновіша «теорія» радянської економіки. Більшовик України. 1928. № 6. С. 51–59. Цитата зі с. 52.

636

Гірчак, Євген. Платформа українського націоналізму. Більшовик України. 1928. № 6. С. 29.

637

Річицький, Андрій. Національне питання доби наступу соціалізму в світлі постанов XVI з'їзду ВКП(б). Харків, 1931. С. 4–5.

638

Щодо зацікавленості Троцького українськими справами Автор помиляється, що, втім, не слід сприймати як закид у його бік, оскільки на час написання монографії питання не було дослідженим. Саме Троцький із російського боку восени 1920 року ініціював перегляд змісту економічної політики Кремля щодо УСРР. В результаті такого перегляду було ухвалено рішення про надання українським владним органам реальних повноважень у економічній царині, а у грудні 1920 радянська Росія вперше офіційно визнала незалежність УСРР та уклала з нею Робітничо-селянський договір. І саме Троцький навесні 1923 р. був тим членом політбюро ЦК РКП(б), який, у тому числі й за дорученням Леніна, критикував Сталіна за великодержавницькі дії й найлояльніше ставився до вимог УСРР надати їй більше прав у царині економіки. (Див. про це в: Єфіменко, Геннадій. Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік. Київ : Інститут історії України, 2012). Однак поняття «троцькізм» справді не мало спільного з терміном «український буржуазний націоналізм», яким таврували українців. Мало того, у кінці 1916 — на початку 1937 року поняття «троцькізм», «троцькіст» застосовувалося в характеристиці саме тих діячів, яких звинувачували в нехтуванні українською культурою та українським кадрами в управлінських структурах, тобто як синонім до «великодержавний шовініст», що тоді вже не було вживаним. — Прим. наук. ред.

639

Гірчак, Євген. Платформа українського націоналізму. Більшовик України. 1928. № 6. С. 43.

640

Скрипник, М. З приводу економічної платформи націоналізму. Більшовик України. 1928. № 6. С. 44–50. Цитата зі с. 46. Виділення за оригіналом.

641

Такий погляд озвучив Голубничий. Holubnychy, V. The Views of M. Volobuyev and V. Dobrohaiyev and Party Criticism. Ukrainian Review. № 3. 1956. P. 11.

642

Там само. Текст у: Гирчак, Евгений Ф. На два фронта в борьбе с национализмом / Пер. с украинск. с пред. Н. А. Скрыпника. Москва; Ленинград : Гос. изд-во, 1930. С. 215–216.

643

Волобуєв, М. Проти економічної плятформи націоналізму (до критики волобуївщини). Більшовик України. 1930. № 5–6. С. 54–55, Цитата зі с. 55.

644

Там само. С. 56–60.

645

Там само. С. 60–63, цитата зі с. 62–63.

646

Там само. С. 63–69.

647

Волобуєв, М. Проти економічної плятформи націоналізму (до критики волобуївщини). Більшовик України. 1930. № 7. С. 28–40.

648

Див. Holubnychy, V. The Views of M. Volobuyev and V. Dobrohaiyev and Party Criticism. Ukrainian Review. № 3. 1956. P. 12. (Голубничий, а слідом за ним і Мейс, помиляються. Волобуєв не поплатився своїм життям за цей текст. Він справді був заарештований у грудні 1933 і був звинувачений в участі в «українській контрреволюційній організації, що прагнула повалення Радянської влади збройним шляхом». У травні 1934 рішенням суду був засуджений до 5 років виправних таборів, але цей вирок було замінено засланням до Казахстану. Після звільнення мешкав у Краснодарському краї РРФСР. У 1957 році був реабілітований. Займався викладацькою роботою в інститутах Донецька та Ростова-на-Дону. Помер 1972 р. Див. про Волобуєва на основі слідчих справ тут: Шаповал, Ю. «Я помилявся, взявши на себе провину…» До 90-річчя М. С. Волобуєва-Артемова. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 1994. № 1. — у дужках прим. наук. ред.)

649

Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 67.

650

Там само. С. 115.

651

Його найдетальніша автобіографія, написана під час партійної перевірки 1921 року, з’являється в: Там само, С. 261–272. Те, що насправді є її скороченою версією, у Энциклопедический словарь Гранат. 7 изд. Т. 41. Ч. 3. Союз Советских Социалистических Республик (окончание). Приложение к циклу статей «Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции. (Автобиографии и биографии)». Ч. 3. М. — Л. : Редакция «Русского Библиографического Института Гранат», год не указан. 7 изд. С. 47–59. Див. також: Біографія Миколи Олексійовича Скрипника. Вісті ВУЦВК. 1932. 26 січня 1932. С. 3; Рубач, М. А. Професійний революціонер. Шляхами заслань та боротьби (Документи до життєпису т. Скрипника). Харків, 1932. С. 9–10, що також містить документи, які стосуються його ранньої кар’єри.

652

Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 33–34; автор обговорює свідчення Лотоцького, який стверджував, що зустрічав Скрипника серед членів Української студентської громади в Санкт-Петербурзі, але називав заранню дату, Скрипник не міг тоді бути в столиці. Інший видатний українець стверджував, що зустрічав його в тих самих обставинах у 1902 році, а це вже занадто пізно з огляду на арешт Скрипника в 1901-му. Див. Дорошенко Дмитро. Мої Спомини Про Давнє-Минуле (1901–1914). Вінніпег : Видавнича Спілка «Тризуб», 1949. С. 27. Хоча дати могли сплутатися, надто зважаючи, що минуло не одне десятиліття, той факт, що два мемуари засвідчують членство Скрипника