Джеймс Мейс - Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

в тій самій організації в тому самому місці, не слід цілковито заперечувати тільки тому, що він сам не згадав це в автобіографії.

653

Див. примітку 3 вище [у електронній версії — прим. 651. Прим. верстальника.].

654

Бабко, Ю., Білокобильський, І. Микола Олексійович Скрипник. Київ : Політвидав України, 1967. С. 13–95; Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 30–37; Рубач, М. А. Професійний революціонер. Шляхами заслань та боротьби (Документи до життєпису т. Скрипника). Харків, 1932. С. 10–18; Біографія Миколи Олексійовича Скрипника. Вісті ВУЦВК. 1932. 26 січня 1932. С. 3.

655

Бабко, Ю., Білокобильський, І. Микола Олексійович Скрипник. Київ : Політвидав України, 1967. С. 110–112.

656

Удостоверение, выданное на имя Н. А. Скрыпника в том, что он командируется на Украину в качестве агента ЦК РСДРП(б) 22 декабря 1917 г. / Большевистские организации Украины в период установлення и укрепления советской власти: ноябрь 1917 — апрель 1918 гг. Киев : Гос. изд-во Политической лит-ры УССР, 1962. С. 29.

657

Мається на увазі харківський варіант І Всеукраїнського з’їзду рад. Київські більшовики ініціювали скликання І Всеукраїнського з’їзду рад, на якому вони збиралися переобрати Українську Центральну Раду. Однак на з’їзді, який розпочав свою роботу 17(4) грудня 1917 р., більшість делегатів підтримали Центральну Раду. Тоді пробільшовицькі делегати переїхали до Харкова, де об’єднались із делегатами III обласного з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну, який саме відбувався у Харкові, та оголосили його І Всеукраїнським з’їздом рад. Цей з’їзд працював 2 дні (24–25 (11–12) грудня 1917 р.). Він проголосив Україну радянською республікою та обрав ЦВК рад (совітів) України, який, у свою чергу, 30 (17) грудня обрав уряд — Народний секретаріат, одним із членів якого й було призначено Миколу Скрипника. — Прим. наук. ред.

658

Бабко, Ю., Білокобильський, І. Микола Олексійович Скрипник. Київ : Політвидав України, 1967. С. 120.

659

В оригіналі «25 лютого», очевидно, хибодрук, оскільки й насправді, і в документі, на який посилається Автор, йдеться про 25 березня. — Прим. наук. ред.

660

Повний текст цього документа вперше було опубліковано в: Большевистские организации Украины в период установлення и укрепления советской власти: ноябрь 1917 — апрель 1918 гг. Киев : Гос. изд-во Политической лит-ры УССР, 1962. С. 131–132.

661

18 квітня 1918 року у Таганрозі відбулася сесія ЦВК совітів України, а не Всеукраїнський з’їзд рад. Помилкове твердження Автора, ймовірно, зумовлено текстом Равича-Черкаського, котрий у своїй праці, яку широко використав Автор, пише про те, що ЦВК України влаштував у Таганрозі «свій III з’їзд». — Прим. наук. ред.

662

«На Таганрозькій конференції ми торкалися двох окремих моментів: з одного боку, завдання щодо відновлення партії, а з другого — завдання щодо ліквідації Народного секретаріату». Эпштейн, Я. Второй сьезд КП(б)У. Протоколы. Издание второе, дополненное и исправленное. Под общей редакцией и с предисловием В. П. Затонского. X. : 1927. С. 48.

663

Див. розділ вище та Бош, Евгения Богдановна. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации. Москва ; Ленинград : Гос. изд-во, 1925. С. 218–220.

664

Скрипник намагався запобігти утворенню Донецько-Криворізької республіки на початку, а не наприкінці 1918 року, але безуспішно. Її було проголошено 12 лютого (30 січня) 1918 р. в завершальний день IV обласного з’їзду рад робітників Донецько-Криворізького басейну. Прихильники цієї республіки вважали, що її проголошення убезпечує їх від наступу українських та німецьких військ. — Прим. наук. ред.

665

Див. у: Bilinskiy, Yaroslav. Mykola Skrypnyk and Petro Shelest: An Essay on the Persistence and Limits of Ukrainian National Communism / in Jeremy R. Azrael, ed., Soviet Nationality Policies and Practices. New York, 1978. PP. 108–111.

666

Первый сьезд Коммунистической Партии (большевиков) Украины 5–12 июля 1918 года. К пятилетнему юбилею (1918–1923). Статьи и протоколы сьезда. [Харьков]: Государственное издательство. 1923. С. 138, цитата за: Осликовская, Е. С, Снегов, А. В. За правдивое освещение истории пролетарской революции. Вопросы истории. 1956. № 3. С. 140.

667

Іван Кошелівець у: Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 49–56, доводить дещо схожу думку.

668

Теза про обривання зв’язків неточна. Скрипник, незважаючи на те, що був одним із організаторів КП(б)У, за результатами І з’їзду не увійшов до її керівних структур. Його обрали лише кандидатом у члени ЦК КП(б)У. Це пояснюється тим, що він не належав до жодної з двох основних тодішніх течій в КП(б)У («ліві» / «кияни» і «праві» / «катеринославці») та, відповідно, численних прихильників серед делегатів з’їзду не мав. Хоча після того, як більшовики залишили Україну, Скрипник і перейшов працювати до Всеросійської ЧК, з Україною він зв’язків не обривав. Зокрема він був делегатом і активним учасником II з’їзду КП(б)У (жовтень 1918 р., Москва), за результатами якого його знову обрано кандидатом у члени КП(б)У. А 11 листопада взяв участь у спільному засіданні керівництва російської Червоної армії з представниками КП(б)У, де вирішувалося питання про дії Червоної армії в українському напрямку. Російську сторону представляли головнокомандувач усіма збройними силами РСФРР І. Вацетіс і відповідальний за Україну член політбюро ЦК РКП(б) та нарком у справах національностей РСФРР Й. Сталін, українську — М. Скрипник, Я. Епштейн (Яковлєв), В. Затонський, B. Антонов-Овсієнко. Тобто М. Скрипник був залучений до українських справ, однак до постійної роботи в органах влади радянської України повернувся лише в січні 1919 р., вже після того, як уряд УСРР очолив Християн Раковський. — Прим. наук. ред.

669

Бабко, Ю., Білокобильський, І. Микола Олексійович Скрипник. Київ : Політвидав України, 1967. С. 141–145.

670

Микола Олексійович Скрипник. Вісті ВУЦВК. 1933. 8 липня. С. 4.

671

У викладі Автора порушено хронологію подій. Микола Скрипник справді вказував у своїй автобіографії, що він був «особоуповноваженим «Совета Обороны» в справі боротьби з повстанською задніпровською дивізією отамана Зеленого», але то було під час перебування уряду в Києві. А про свою діяльність після, як сказано в Автора, «падіння режиму П’ятакова-Раковського», Скрипник написав так: «Після відходу з Києва спочатку був начальником політвідділу партійної мобілізації Гомельського укріпрайону…» (цитовано за тим же джерелом, до якого апелює Автор: Микола Скрипник. Моя