Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

—До речі, ти мою маму не бачив? —запиваючи піцу соком, поцікавилась я. Зазвичай я обожнювала говорити з набитим ротом, а зараз... ніби щось заважало, змушувало відчувати сором і знати відповіді на всі запитання “Як правильно?”

—На жаль, ні.

—Дивно. Я просто зі своєю подругою говорила, а вона стверджувала, що я зникла.

Лукаш помітно напружився, не зводячи з мене очей. Що таке? Він щось знає і не хоче про це розповідати мені?

—Ти не будеш спілкуватись з нею. —надто легко мовив, ніби був впевнений, що я погоджусь.

—Що ти мелеш? Ми знайомі всього одну ніч, і ти не маєш права мені вказувати. Якщо будеш і далі так себе поводити, йди геть! —випалила я, відштовхуючи тарілку подалі. Ще не вистачало жбурнути нею в Лукаша.

От же нахаба! Як сміє на перший же день “знайомства” ось так вказувати? А що далі буде? Скаже з містка зіскочити?!

Ех, шкода, такий красунчик, а такий дурний.

—Ти повинна мене слухати! Я чоловік! —мов мантру повторило це нещастя, стискаючи виделку так сильно, що бідолаха в двоє зігнулась. А от майно псувати не варто, воно грошей коштує!

—Чоловік, але ми не одружені. Якщо ми переспали, це не означає, що тепер тобі можна все.

Лукаш дихав, мов бик, і на секунду мені навіть здалось, що з його ніздрів пара йде. Він чомусь заплющив очі, чіпляючись пальцями за край столу, а потім тихо проскрипів крізь зціплені зуби:

—Я стримуюсь з останніх сил. Будь ласка, не буди в мені звіра.

В ньому звіра не будити? А те, що він в мені будить цілий зоопарк, нічого!?

І знову, знову я вчинила не так, як хотіла. Я сиділа мовчки, опустивши голову та намагаючись не заважати. Та що це зі мною таке?

—Дозволь тобі все пояснити.

Лукаш розплющив очі та, нарешті, залишив у спокої мій стіл, а на обличчі красувалась посмішка. Таке відчуття, що це взагалі не він секунду тому був злий.

—Поясни. Тому що мені зовсім не зрозуміло, чому сьогоднішня дата перескочила рівно на три місяці, в інтернеті тільки й пишуть, що про моє зникнення, а я ні чорта не розумію. Це такий розіграш, так?

Мені й дійсно нічого не зрозуміло. Може я впала в транс? Або цей чоловік щось зробив мені? Що ж сталось, що я не пам’ятаю три місяці свого життя?

—В ніч твого свята ми відправились за місто, святкувати. Три місяці ми відпочивали, я зробив тобі пропозицію і ти погодилась. —надто солодко розповідав Лукаш, а я вухам повірити не могла. Знущається ж! —Але коли ми повертались і вже хотіли всім розповісти про весілля, ти впала зі сходів і втратила пам’ять. А прокинулась вже тут, і почала кидатись на мене з питанням хто я і що.

—У мене амнезія? —запитала знущальним голосом, а після кивка Лукаша взагалі розреготалась.

—Чуєш, комік, чому ж тоді я Нану пам’ятаю?

—А у тебе особлива амнезія. —він закинув до рота черговий рол, а потім посміхнувся. —Ти не пам’ятаєш лише три місяці. І все.

Та він же бреше! Я точно знаю, що бреше.

—Ну добре, зараз прийде Нана і ми в неї запитаємо.

Після цих слів Лукаш зблід, а коли в двері почали наполегливо стукати, й зовсім щелепу загубив. Ну от, друже, зараз ми все дізнаємось.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно