Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

- То ти падла, все знаєш, - звідки не візьмись Кайла особисто накинулась на науковця, магією прикула його до стіни.

- Тобі хіба можна тут знаходитись?

- Тепер так, любчику, - відповіла магічка. - Обставини змінились, я маю ліквідувати ту істоту під нами. Знайшла манускрипт, то виявився древній бог[1] Азракіляр, праотець драконів і їм подібних драконідів, якщо він окуняє, погано буде всім. Тому я пішла туди а ви тут хутко вирішуйте свої проблеми.

І побігла по сходах донизу. Ітан і Марія випустили кігті, Стів зняв автомат з запобіжника.

- А я ще думаю, чого це доктор навіть не дивується, - мовив перевертень.

- Я-я освідомлений про існування такої хвороби як ви, л-ліпше було б аби вас вилікували, але т-таких ліків ще немає, поки що лише смерть! - відчайдушний кидок доктора зі шприцем, занесеним для атаки обірвав лише його власне життя.

Тверда рука мисливця не дрогнула, влучний постріл пробив голову, з котрої вони так і не встигли витягти знання.

- Рецепти! Ми мали вивідати у нього рецепти! – схаменулась Марія.

- Пізно, - відповів вожак. - Збираймо скільки встигнемо №54, він лікує таких як я і Франц.

Тож троє товаришів ринулись шукати по всьому хімічному конвеєру, набивали кишені сироватками і паперами коли раптом їх позбивав з ніг переляканий натовп персоналу, котрий чимдужче біг з другого підземного рівня на наземний перший. Вони навіть позбивали вартових, котрі от щойно вирізали товсті бункерні двері. Слідом з’явилась і магічка, теж перелякана, підтягнула усіх до себе за допомогою магії і той клубок що вийшов у результаті, телепортувала до пагорба на якому Стів і Ітан ледь не побились до того як проникнути на завод.

Дві чи три секунди пройшло від моменту як чотири дупи впали на сніг а тоді трусонуло. Почувся наче вибух, але глухий і не такий щоб глушив вуха, а тоді ще раз трусонуло, Кайлина магія спричинила землетрясіння. Зграя сиділа в снігу і дивилась як поза високим парканом мов мурашки, метушаться люди: і хіміки і варта.

Завод вцілів, Азракіляр теж, на щастя хімконвеєр і вхід до підвалу було знищено, зруйновано і завалено. Ще більшим щастям було те, що той божок не прокинувся а попри логіку і здоровий глузд ще сильніше вмерз в лід, вся його печера під землею стала великим шматом льоду, наче то був підземний айсберг. Єдиний її зна ту Кайлу як вона отримала ці дані але так вони принаймні могли вважати операцію по знищенню заводу проваленою не повністю.

Рецептів серед викрадених паперів не виявилось, а от сироватки №54 було вдосталь, майже тридцять ампул, одна одразу пішла на лікування Франца, котрий за відсутності старших в одиночку відбив напад, але був поранений срібною кулею. Ще Марія схопила дві ампули №68, так званий еліксир берсерка і №66 три штуки, вони не знали що то таке.

Присівши відпочити, на один з розбитих кузовів, Ітан, з подивом, зрозумів що зі звалища зникають духи Ні, він не бився за них, його ціллю лишалась помста, але цей факт однаково його бентежив. Рена полюбляла спілкуватись з Еру, слухати Лавара і мовчати разом з Атросом, а крім того вона могла поговорити з будь-яким духом, її коло не було обмежено трійцею, як у медведя...

Завод електроніки. Вінсайд, вул Дваліна 33.

На це завдання рушили два перевертні і мисливець. Цього разу знов керувала Кайла, забезпечивши в усіх трьох в кишені була руна, аби її міг чути кожен.

До того ж цього разу вона видала їм зачаровані амулети, трохи продешевила, бо тепер вони були наче трійняшки, всі на одне обличчя але з різними зачісками, зростом і статурою. Бородатий і однорукий Ітан, майже налисо острижений Стів зі своїм шрамом на обличчі хоч і трохи видозміненим, щоб вже зовсім не робити маскування беззмістовним. І Франц, з його жорстким, курчавим волоссям.

Амулети мали форму стовпа з тулубом на вершині і німбом довкола тулуба, так, це був єдиніанський символ віри, котрий прийнято носити на шиї. Так, вважала Кайла, буде менше запитань.

Тож, вони увійшли.

- Вище носа хлопці і не забувайте посміхатись. Ви тут на діловій зустрічі з приводи співробітництва, не забувайте.

Підійшли до рецепшину.

- Брати Опаранцьо.

Дівчина за стійкою швидко проглянула списки.

- Так, на вас вже чекають, Стелло, - крикнула вона подрузі.

Стелла явилась швидко, приваблива, молода жінка, вийшла з дверей поза дівчини за стійкою. Подивилась на «братів» і оцінила їх поглядом.

- Джентльмени, ходімо за мною, - галантно нахилила голову, так аби її стягнуте у пучок волосся не розійшлося.

«Брати» мовчки пішли за нею, йшли не спішно, туга спідниця-олівець не давала жінці робити широкі кроки, щойно вони опинились на сходах, Стелла зняла з шиї амулет і продемонструвала свій протез, ліва рука від ліктя у неї була не своя.

- Я бачу, що пану Атону можливо згодились би наші технології, мені і самій господарі зробили ласку, - вона підняла руку догори, аби вони її добре побачили.

Ліфт зупинився і всі четверо вийшли, Стелла вирішила провести своїх гостей через виробничі приміщення і не прості. Перші три поверхи заводу виробляли звичайну електроніку і побутову техніку. Останні два мали напів-механізовані цехи котрі переробляли людину в кіборга або ж, якщо Орфейну було потрібно на біоробота. Інтер’єр був там як у фільмах про кіберпанкове майбутнє: темний зал, багато неонового світла і лише на операційних столах-установках яскраво горів світильник.