Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Цегла провалилась всередину і вилетіла від удару кулаком, здійнявся стовп пилу але прохід вже був, тож їм довелось пірнути прямо в пил, якраз вчасно бо запасні, товстезні двері зі сталі, мов діафрагма закрились за їх спинами.

Марія бачила що їх вже чекають, чотири кровоносних системи, націлили зброю, лишень пил трохи спаде і чотири пальці натиснуть на спускові гачки. Не було часу щоб його гаяти, підняла дві цеглини і кинула їх як снаряди. Одному влучила в голову, іншому в ногу, до третього кинулась сама і полоснула по горлу кігтями, травмованого на ногу вкусила і вже пила кров, а четвертий встиг вистрелити в неї. На щастя вона одразу загоїла ту рану кров’ю а самого охоронця вирубив Ітан, Стів одразу ж його зв’язав.

То ж  коли пил остаточно спав вони побачили що за охорону, навіть на підземному рівні тут звичайні люди і те не могло їх радувати.

- Ще більше смертей, - з жалем сказав Ітан.

- Або ми або вони, тим більш усіх співробітники Самуїла освідомлено про справжню природу свого боса, тим більш допущені до таємних приміщень, - відповів йому мисливець.

Марія змовчала, хоч і сита, але вона не хотіла вбивати.

Того, що лишився живим але без свідомості зв’язали.

Треба було рухатись далі.

Перший підземний рівень мав у собі лабораторію, де навіть у вихідний працювали хіміки, своєрідний напівмеханічний конвеєр змішував і подавав інгредієнти, проводив через центрифуги, холодильники і підігрівачі допоки на виході не було готової сироватки.

Велике приміщення і велична машина з цілим загоном працівників і найгірше - всі знали в обличчя Ітана і Марію, та мали напоготові №32 (екстракт отрути звіра) для неї і №29 (екстракт срібла) для нього.

- НІКОМУ НЕ РУХАТИСЬ, - різко заволав Стів таким голосом, що злякались навіть його напарники. - РУКИ ДОГОРИ! ДО СТІНІ! ДО СТІНИ ВСІ, БО ПОРІШУ СУКИ!

Один постріл з автомата у стелю і ось вже панове і пані хіміки згуртували біля єдиної більш-менш пустої стіни. Довелось мисливцю лишитись їх пильнувати поки вампірка і перевертень спустились на другий підземний рівень подивитись що там є.

Те, що вони побачили було чимось, що неможливо описати, якась хтонічна істота розміром з двоповерховий будинок, у найліпших традиціях пана Говарда Лавкрафта закута у гігантські сяючі кайдани, поміщена у неймовірно великий капсуль і приморожена, як і все величезне приміщення. Капсуль відкритий, але істота все ще спала, лише з її цицьок механічні руки невпинно доїли жовто-біле молоко, дуже густе по консистенції. Збирали ту речовину у великі циліндри і переправляли на перший підземний рівень.

Певно весь завод побудували навколо цієї істоти, бо перемістити її сюди... взагалі транспортувати здавалось чимось нереальним.

Тут вже не було персоналу, навіть вартових, загалом було дивно що на всю таємну лабораторію всього два вартових.

Марія спитала в Кайли що то за біса такого але магічка нічого їй не відповіла, вона сама була шокована.

Повернулись на перший підземний рівень.

- Хто з вас головний?

Натовп персоналу випхав вперед чоловіка середніх років в окулярах, з просіддю на скронях і гарною козлячою борідкою на обличчі.

- Я-я головний зміни, - тремтячим голосом сказав він. - Доктор Гордон.

- Доктор?

- Б-біологічних і х-хімічних н-наук.

- Ясно.

Всіх інших змусили спуститись до тої істоти, попри всі суперечки і спротив та і замкнули там поки щоб допитати доктора Гордона.

- Що то за тварюка? - спитав першим Ітан.

- М-ми не знаємо, н-наше завдання синтезувати її молоко а далі уже додавати до сироваток або ж переробляти на високоякісний протеїн.

- То жарт такий? - підняв брову перевертень.

- Сумніваюсь, Дейв, той що напав на тебе з ножем, жер якусь добавку, завдяки котрій міг наблизитись по реакції і швидкості до твоїх, надприродних. Підозрюю що жер він саме цей протеїн і підозрюю що просто протеїном його назвати мало, так, пане доктор?

- Т-так, дослідження показали що саме це молоко може наблизити звичайну людину до статусу надлюдини, але у чистому вигляді (молока) навіть тренований організм не витримує і вмирає немов від цианіду калію, дуже швидко. А суміші пана Орфейна, набагато менш дієві якщо в них не додавати оброблене молоко.

Коли справа стосувалась чогось у чому доктор Гордон розбирався то у нього наче виростали крила він навіть переставав заїкатися і наші герої хибно вирішили що то від страху.

- Ти взагалі знаєш хто такий Орфейн? - втрутилась Марія.

- Він герой, котрий винайшов ліки що посилюють регенерацію і на очах заживляють страшні рани, він назвав їх №18, а якщо до нього додати ще протеїни з тої тварюки то воно навіть рак лікує.

- І тебе не дивує що ти працюєш на нього під землею, таємно?

- Ніскільки, бо людство зі своєю етикою просто не дасть йому працювати, ніколи воно не дозволить йому, демону, експериментувати на живих людях. А це необхідно, інакше ми просто нічого не дізнаємось, не матимемо тих ліків які ще можуть знадобитись нам.