Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

- Хіба мисливців не вчать що потвори не мають людських почуттів, - не заспокоювався Ітан, ніби хотів спровокувати мисливця на бійку.

- Вчать, ти сам те добре знаєш. Та з роками, якщо ти достатньо довго живеш, то розумієш що то лише пропаганда, релігія, якою нам закривають очі. Тобі ніколи не доводилось вбивати товариша котрого вкусив вампір чи перевертень? - перевертень мовчав. -  Невідворотна трансформація, ти мусиш дати йому останню ласку а він навіть не просить про пощаду. Ти не єдиний не хочеш вмирати але ти єдиний хто каже то в голос і бореться.

- То чому ти продовжуєш полювати?

- Бо хтось має контролювати ваші популяції, для багатьох нелюдів люди то лише їжа... Скажи мені що буде раптом коти щезнуть? Миші і пацюки не маючи свого природного ворога швидко розплодяться і заполонять все, можливо навіть знищать людство якщо те не вигадає отрути швидше.

 - То ти спробуєш нас вбити коли покінчимо з ВЕСПЕР?

Мисливець впевнено кивнув.

- Я маю повний контроль над собою і своїм скалічених тілом, навіть на повний місяць, тобі це не завадить? Та і моя зграя, ми знайшли спосіб для Марії харчуватись не вбиваючи, нам вдалось допомогти Францу, врятувати його коли він був у формі звіра, що ти на це скажеш?

- Скільки часу пройде поки ти відвернешся від людства або схочеш вбивати? Рік, сотня, ніколи? Ми не маємо права так ризикувати... Твій самоконтроль робить тебе ще небезпечнішим. Марія якраз харчується людьми а твій павучок досі страждає від ломок... Розумієш Ітане, ми всі вбивці... хтось вимушено а хтось поволі але як мисливець я розумію що то мій борг перед людством, хтось має нести цей тягар, бути нелюдам природним ворогом бо інакше людства просто не буде.

Кайла, котра все те мовчки слухала Маріїними вухами до сього часу вирішила втрутитись:

- То як, закінчили гризтись? Саме час бо я бачу що зі вашого боку зі сходу зараз якраз можна перескочити через паркан, один патрульний, якщо то людина то ти будеш здатна загіпнотизувати його.

Її чула лише вампірка, руна зв’язку була при ній.

- Через паркан, швидко, - дівчина вхопила під руку мисливця і першою побігла а тоді переплигнула паркан.

Стів по приземленню перекотився і одразу націлив свою рушницю на вартового. Марія зупинила його, бачила кров під одягом, то мала бути людина, все повинно було вийти.

- Не рухайся, - сказала вона впевнено, саме так як треба аби працювала побрякушка на її нозі.

І ворог справді став, як невдало що переплигнувши останнім, Ітан звалився прямо на нього і тим збив гіпноз. Обидва покотились по снігу. Стів не став давати шансу на підйом тривоги, один постріл, нечутний через глушник і життя обірвалось. З пробитої голови потекла цівка крові, фарбуючи біле пухке покриття.

Ітан зняв з нього шолом і всі троє впевнились.

- Тут вартують люди, не біороботи.

Обличчя перевертня змінилось, жаль виднівся на відміну від Стіва, котрий просто відвернувся від тіла. Марії теж довелось, вона була голодна а кров її манила та вона не могла дозволити собі так опускатись не з гордості, її почуття були близькі до того що зараз мав її вожак.

Тим часом з-за кута наближались ще двоє.

- Заходьте в двері, швидко, там зараз нікого. Я спробую начаклувати маскування на труп, може не помітять.

- За мною, швидко, - повторила команду Кайли вампірка.

Швидко зайшли, то був чорний хід, затихли і чекають.

- Охорона пройшла, цей раз вас пронесло сонечко, веди їх далі, вниз.

Вампірка послухалась, коридор, котрий виводив їх до якоїсь підсобки і іншого коридори пройшли тихо, намагались минати камери через сліпі зони і поки що вдача була на їх стороні.

До того ж обрали вихідний, на заводі мало бути мінімум персоналу, здебільшого охорона.

- Звідси повертайте наліво, а потім будуть сходи в підвал.

Тож наші герої йшли, тихими, стерильними коридорами вкритими білим кафелем, дуже схожими на головний офіс.

Нарешті сходи, як і казала ліквідаторка їм був шлях униз, але могли піти й нагору, де виготовляли звичайні засоби побутової хімії, та навіщо? Ті цехи приносили ВЕСПЕР користь і прибуток, так, але реально то було для відводу очей.

Реальне виробництво ховалось починаючи від мінус першого поверху, в сирому підвалі, за ложною стіною, з невидимим на перший погляд сканером сітківки ока. Ось цього зграя не врахувала і стала ступором побачивши звичайний, сирий підвал.

- Кайла, щось не те, тут нічого немає, - хлопці те чули та мовчали.

- Не може бути, зліва від спуску мають бути двері.

- Немає, це звичайний сирий підвал, - Марія водила долонею по стіні.

- Сонечко, на сходи швидко, якщо так, то там певно таємний хід і має бути камера, вас вже могли помітити, от чорт, - раптом залунала сирена. - На вулиці варта спіткнулась об тіло і маскування злетіло.

- Будемо імпровізувати! - вимовив Ітан і з розмаху вдарив єдиною рукою в ліву стіну, де щойно намагалась щось нащупати вампірка.