Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

тому, надвечір. З найщирішим смутком незнайомка повідомила, що їй лестить увага самої маестри Прест, але вона надто заслабла, щоби приймати гостей.

Дівчина перечитала листа — відмова Адели була настільки пишномовною, що звучала майже як згода, як обіцянка зустрічі невдовзі. Проте Канре не мала часу чекати. Вона замислилась: як личить наполягати на зустрічі? Як повестися, щоб домогтися свого й не порушити хитких правил пристойності? Це Жаррак міг відчиняти всі двері й заявляти щось «іменем королівського чаротворця». Їй залишалась інша гра: ввічливість, переконливість та уважність.

Врешті Канре покликала обох своїх помічниць, Сафі й Анні, і наказала їм приготувати на ранок кошик із фруктами та медом, який надіслала маестра Генріена. Маестра Прест лагодилася на гостину, хоча служки запевняли, що їй би треба відпочити, бо так змарніла і згризлася через маестрів від’їзд.

Канре цитьнула на них, хоча дійсно турбувалася через від’їзд Жаррака. От тільки ніхто не міг зрозуміти глибину й причини її турботи, бо ніхто не вбачав загрози у візиті королівського чаротворця в пенати свого владики.

* * *

— Шановне товариство, поважна Радо, панове чаротворці й алхіміки…

Вдоволення на лиці короля іскрилося так, що Жаррак міг його добре роздивитись і з віддалі, на якій він обачно спинився, не бажаючи пнутися до перших рядів. Він силкувався не позіхати зі сну, обмінявся мовчазними кивками з архалхіміком Рошнаном і відшукав поглядом глав Мерселлі та д’Оленів, але ті стояли обабіч Сонцесяйного і не помітили третього королівського чаротворця за спинами інших. Його Величність повів далі:

— Новини надійшли вранці з Аль-Аканте. Зі щирим смутком мушу повідомити, що минулої ночі відійшов у сади засвіття великий правитель Алессант Архес ла Лір. Вшануймо ж його пам’ять мовчанкою та розмислами про вічну темряву, яка попереду чекає на кожного.

Сонцесяйний першим схилив голову, пірнаючи в мовчанку та розмисли. Проте Жаррак, перш ніж потупитись і розглядати вигадливий паркет, як це зробили всі довкола, примітив посмішку короля. Примітив і горіння аур: смерть лірського правителя означала перемогу, хай і здобуту не руками армії Франу, та все одно важливу.

Чаротворець подумки полічив до двадцяти і випростався: стільки часу про людське око було достатньо на вшанування померлого.

Жаррак донедавна лише втішився б загибелі лірського правителя. Бо коли горить війна, то ворога видно чітко, й погибель його є твоєю перемогою, яким би достойником суперник не був. Але тепер його власна війна проти синьки вимагала, аби Іскристий виступав загрозою. Й ось — загроза розтанула, як летке зілля: хто б не перебрав собі трон — чи королева-регентка, чи хтось із лірських вищих, — на становлення їхніх сил і впливу піде час. Час, коли Сонцесяйний може знову відчути себе нездоланним.

Чаротворець позирнув довкола, шукаючи Ельбрахову постать, але не знайшов її. Натомість помітив віддалік ерманських послів. Вочевидь, король бажав продемонструвати, що у світлі новин із півдня їхня підтримка стрімко втрачає вагу. Жарракові руки знайшли навершя артефакта. Він був певен: ерманці не забажають чекати далі.

* * *

Коли екіпаж спинився перед ворітьми дому Адели Ванель, Канре постановила собі вивідати правду. Вона стримано усміхнулася управителеві, а тоді повідомила про своє бажання зустрітися з господинею.

— Дякуємо за вашу добрість та щедрий дарунок. Нашій панії нині недобре, — відказав управитель, стискаючи кошик із фруктами й медом обома руками. — Проте я передам їй вітання. Оскільки ви здолали шлях сюди, дозвольте запросити й почастувати вас солодким полуденком. Молода маестра зараз завершує свої музичні студії, тож, коли побажаєте, ми запросимо її до вас.

— Як люб’язно. — Канре переступила поріг і торкнулася застібки плаща. — Я з задоволенням залишуся на полуденок. Але спершу передайте вашій господині, що її приїхала навідати маестра Канре Прест і вона дуже сильно бажає зустрічі. Настільки сильно, що здолала пів міста в цей похмурий туманний ранок. Певна, у пані дому знайдеться для мене хвилина, — додала дівчина, пригадуючи оповідь маестри д’Олен.

Сестра Адели згадувала, що сліпота сильно позначилася на характері маестри і хворістю пані відсторонювала себе від товариства. Але коли розмисли Канре правильні, панія Ванель не посміє відмовити в зустрічі дружині королівського чаротворця. А ще тут, як вчасно підказав управитель, живе молода панночка, яка теж може знати, що відбувається в домі.

Канре повернула на обличчя вираз втомленої нудьги, з яким не розлучалися високорідні, й пропливла до вітальні, куди її провів один зі слуг. Вмостилася при вікні, сподіваючись, що сонце ще визирне сьогодні, і взялася рахувати завитки на стінах, поки служки накривали для неї столик і заставляли його солодким, випічкою, келихами, карафками, до шийки наповненими настоянками та вином — стільки всього, мовби чекали на десяток гостей. Канре сприйняла таку увагу за гарний знак.

Її сподівання підтвердилися, коли за кілька хвилин управитель повернувся і повідомив, що панія Ванель матиме за честь прийняти поважну гостю. Хоч вона чується не в силі, та бажає спуститися, щойно закінчить убирання. І зможе засвідчити свою повагу, якщо гостя, певна річ, не квапиться і зажде.

Гостя милостиво усміхнулася й повідомила, що для пані Адели має весь у світі час. Мовби на знущання з такої заяви, серце кольнуло, і на кілька коротких митей Канре перестала відчувати власні пальці. Проте слабкість швидко розвіялась, а дівчина попрохала серце вгамуватися, мовби воно могло зрозуміти: то вже не питання її благополуччя. Якщо походження «маестри Прест» випливе назовні, це зруйнує Жарракові плани щодо синьки і — більш ніж точно — спопелить його життя.

* * *

Новина про Ельбрахів від’їзд застала Жаррака зненацька: просто у дверях спочивальні, яку надали віннському гостеві. Той похапцем пакував баночки з порошками й гримав на слуг, які збирали його одіж до великої валізи.

— Не думав, що ось так дізнаюся про ваші подальші плани, — мовив Жаррак, спираючись на одвірок.

— Я їду, коли вам цікаво, маестре Престе… — з доброзичливою усмішкою повідомив герцог і помахом руки прогнав слуг, — до Аль-Аканте, — додав він, коли обидвоє дверей його покою беззвучно зачинилися. — Моя справа тут виконана. Я дотримав умов обітниці, котрою ви мене зв’язали, мов трійчастими путами.