Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

собою суттєві проблеми. Чула про це, й однаково припустилася дурної помилки! Вона розправила плечі і стерла з лиця усмішку.

— Маестри, суперник мого чоловіка вирішив першим напасти ще до початку дуелі, тож я не могла залишитись осторонь.

— Але великі чаротворці ненавидять втручання в їхні справи. Якби я опинилася в такій ситуації й посміла завадити любому Еженові, — озвалася сапфірова пані, дружина маестра д’Олена, — він би страшенно розгнівався.

— Ваша правда. Ось якби він загинув через те, що ви не втрутилися вчасно, то не розгнівався б, — усміхнулась Канре.

— Можливо, у вас на півдні — ви ж із півдня, так, маестро Прест? — ведеться, що можна порушити правила дуелі, — майже ображено відказала панія д’Олен. — Але в столиці все на слуху.

— Так, тому маю сподіванку, що ви люб’язно поставитеся до того, що приїжджа з півдня не відає всього про тутешні звичаї, — мовила Канре, сподіваючись, що тепер заверне розмову на відмінність традицій. І на гостей. І на конкретного гостя з Вінну.

— Люба пані Прест, ваше товариство для нас — це неоціненна змога повчитися сміливості, — відповіла маестра д’Олен. — Не кожному стане снаги так поводитися.

— Бачте, гостювала цієї зими у Вінні, у сім’ї мого чоловіка, і зі здивуванням дізналася, як тамтешні маестри розважаються дуелями через найменші суперечки, — додала Канре, силкуючись повести розмову в потрібний бік. — Певна річ, то не смертельні сутички, а радше випроба сил. А все ж.

— Ох, віннки. — Пані в рожевому підібгала губи. — Ні смаку, ні стилю, ні такту. Не дивно, що вони такі свавільні й, прости господи, геть не тямлять, що високі комірці нікому не додають вабливості.

— А от віннці — навпаки, — хитро осміхнулася одна з присутніх, пестячи мереживо у вирізі своєї сукні, котрий явно занизили настільки, наскільки це дозволяли правила пристойності. — Холодні такі зовні, правда, а на ділі мають чим вразити.

— А як вам, маестро Прест, — озвалася до неї панія в зеленому, — ваш чоловік: він більше віннець чи франець?

Канре опустила очі, нагадуючи собі грати милу гостю, бо її вже й так завела не туди оповідь про дуель із Мерселлі.

— Боюся, не можу вам відповісти, бо не маю з чим порівняти. Це питання, в котрому в мене нема досвіду, — шепнула вона, старанно туплячись на марципани з помаранчами.

Кілька маестр зітхнули розчаровано, а пані в зеленому випросталася, мовби одразу ж здобула перевагу над Канре, й додала:

— Оце ви дарма! Та життя в столиці дозволить вам сповнити будення новими барвами.

Дівчина спершу хотіла огризнутися, що не потребує жодних нових барв у тому сенсі, який ховався в словах співрозмовниці. Та вже наступної миті пригадала: вони, всі ці панії, направду невільні, як і вона була колись. Розмінні монети своїх родів, пошлюблені задля грошей чи задля того, щоб поєднати сильні чаротворчі дари. А коли котрась тут і почувалася щасливою, то, певніше за все, мовчала про це й закочувала очі, як і всі, коли йшлося про кохання.

«Думай про справу», — нагадала собі дівчина. Була певна: скоро маестри вгамують свій інтерес до неї, і буде нагода розпитати про віннських гостей. А саме — про такого собі герцога Лорингії. Адже його приїзд сюди не міг минути непоміченим для цього знудьгованого товариства.

Розділ 14. Небезпечні зв, язки

Ерманські посли, насуплені й високочолі, мов то був критерій, за яким їх обирали, поважно кивали на оповіді короля про прекрасні сади й оранжереї, повз які вони прогулювалися. Нині нашпичені чорним гіллям кущі та дерева здавалися вбогими, та послів треба було чимось розважати перед обідом. Тож Кловіс Сонцесяйний бадьоро ходив колами алей і водив усіх за собою. Жаррак волів би відмовитися від прогулянки, бо нога боліла, а протез погрожував натерти її до крові, як часом бувало після тривалої ходьби. Кожен крок уже відлунював несильним, але відчутним болем, змушуючи чаротворця більше спиратися на ціпок і відставати від бадьорого гурту.

Ельбраха не запросили до товариства, та Жаррака це влаштовувало, поки алхімік виконував свою частину плану. А виконував він її блискуче.

Герцог володів винятковою красномовністю і, здається, вирішив спрямувати її всю на те, щоб сповнити обіцянку. Тож у його вустах вплив зілля з оливети набув масштабів неконтрольованої біди: щоб занедужати, не потрібно, мовляв, самому вживати проклятий порошок (король уже й так наказав ретельно перевіряти всю їжу, котру доставляли до його покоїв). Жаррак був певен, що на цю історію герцога надихнув недавній випадок із Фрейріховою цанією.

Спостерігаючи на прогулянці за ерманцями, які вдавали інтерес до рідкісних дерев, чаротворець гадав, скільки часу піде на укладення шлюбного договору принцеси. Договору про кошти, які надасть Ермана на відновлення півдня, і про воєнну поміч, з котрою Фран поверне землі аж до Свічки.

Якщо бажання короля вгамуються на цій межі.

* * *

Канре почувалася мов припнута до бочки запалювального порошку. Панії на прийомі в Ніколетти Бернаж і не чули про герцога Лорингії. З того, як жваво вони цікавилися тим, хто цей пан, ясно, що жодна з них не плекала підозр.

— Проте знаєте, люба Канре, — маестра д’Олен змінила гнів на милість, коли дискусія про дуелі завершилася. — Моя кузина маестра Ванель приймала на тижні гостей з Альтесштадта. То ви б написали їй. Бідна Адела зрідка вибирається до товариства, бо — страх подумати — майже засліпла минулоріч по хворості.

— Вельми вдячна за пораду, пані д’Олен, — схилила голову Канре, подумки усміхаючись: незряча кузина! О, певна річ! Такій можна безборонно залишити найвагоміші документи й не боятися, що вона дізнається забагато. Ельбрах не втратив би такого шансу.

Підбадьорена своїм відкриттям, дівчина наступного ж ранку написала ввічливого листа до маестри Адели Ванель. Зізналася, що хоче навідати її та зазнайомитися, бо панія д’Олен люб’язно порадила свою кузину як чудову співрозмовницю і щиру подругу.

Відповідь від Адели забарилася — надійшла день по