Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

— Гайда! — погодилася Фаїна.

І жінки побігли, взявшись за руки. У долині качалися по запашній і соковитій отаві, лежали горілиць, дивлячись у бездонну глибочінь неба, плели з квітів вінки і знову мріяли про своїх коханих, про цнотливу насолоду з ними. А потім попленталися в село. Ходили його звивистими вулицями, що петляли між густими садами й перелісками, вийшли на церковний майдан. Тут кишіло всякого люду: сентовці і махновці вперемішку. Вони гули, наче джемі над квітами. Послухавши їхні відверті розмови, Галина розпрощалася з Фаїною й поквапилася у штаб, до Махна. Нестора застала самого в кабінеті. Він нервово ходив, періодично прислухаючись до вируючого майдану, що знаходився поряд.

— Яке гарне село, Несторе! А назва його Сентове!.. Справді мелодійна, казкова і сентиментальна. На Єлизаветградщині багато сіл з подібною ніжною назвою... Ми з Фаїною ходили до річки, мріяли про наше майбутнє.

— Ви краще б з Фанею поїхали до твоїх батьків... Тут же недалечко твій Піщаний Брід... А то, я бачу, що ви без діла з глузду сходите.

— І справді вже так казилися у долині!

— Отож-бо...

— А потім були на майдані, ходили селом. Знаєш, Несторе, люди якісь сполохані, пригнічені, на їхніх обличчях не радість, а журба й неспокій. — Галина замовкла і невдовзі запитала: — Так вони сходяться на мітинг чи на з'їзд? Що буде насправді?

— Я сам ще не вирішив... Усе думаю.

— У тебе, Несторе, камінь на душі. Ти щось зле надумав зробити з Григор'євим, так?

Досі Махно нікому не розповідав про справжні наміри свого походу на Єлизаветградщину. Не розповідав з причини глибокої таємниці його плану. Навпаки, навіть серед свого найближчого оточення висловлював відверте незадоволення діями Григор'єва, а в думці мав зовсім інше. Зараз, коли до приїзду отамана залишилося зовсім мало часу, він міг відкрити свою таємницю найближчій для нього людині — Галині Кузьменко, котра, достеменно відомо Нестору, благоговіла перед бунтівним великим українцем:

— Викинь, люба, з голови сумні думки. Вони — безпідставні. Якщо Матвій затіяв зі мною чесну гру, то я з ним об'єднаюся. Звісно, за певних умов. Незабаром він має прибути сюди — я його викликав. Поговоримо... Обмізкуємо з нашим штабом усе, що він запропонує.

— Він бореться за незалежність України від Росії. Хіба для тебе, Несторе, цього мало?

— Це вже я від тебе чув.

— Він за волю українського народу.

— І це чув. За волю й незалежність України боряться і Петлюра, і махновці.

— Тоді ще які умови ти хочеш йому висунути?

— Кожний з нас, Галю, волю й незалежність розуміє по-своєму, і кожний з гетьманів мріє стати єдиним вождем народу.

— Тоді запропонуй йому посаду свого заступника, — наївно порадила Кузьменко, а Нестор сприйняв це, як черговий жарт своєї дотепної жінки, й голосно розсміявся.

Увійшов особистий Несторів охоронець Сашко Нетреба. Вже з порогу він вигукнув:

— "Батьку", до тебе посланець від Петлюри. Ти його знаєш: наш земляк і твій "хрещеник".

— Хто?

— Та Левко Макуха. Пам'ятаєш, у Гуляйполе він приїжджав. Він ще дав тобі цидулку, що більше на твої ясні очі не з'явиться, інакше ти йому зробиш німецький капут?

— Де він?

— Та біля штабу стоїть. До нього вже прилипли родичі: його рідний братуха Дениско, зятьок Петро Вусатенко і навіть ота криклива Мелашка.

— Гукай його сюди. Ще встигне з родичами наговоритися й націлуватися, а мені — ніколи.

Коли Сашко вийшов, Нестор сказав:

— Галино, іди на кухню, допоможи Нюсі приготувати смачний обід чи вечерю — біс його знає що... Можливо справді доведеться пригощати Григор'єва.

Кузьменко залишила кабінет, а Сашко невдовзі повернувся з делегатом від Петлюри. Махно з ним поручкався, запросив сісти на стілець, а сам, за звичкою, продовжував ходити взад-вперед.

— Ти чого не виконав моєї вказівки? — було перше запитання отамана до Левка.

— Якої?

— Не з'являтися на мої очі.

— Інтереси України важливіші за моє життя.

— З якою пропозицією зараз?

— Сьогодні мова йдеться про троїстий союз.

— Мене, Григор'єва і Петлюри?

— Так.

— В ім'я чого?

— В ім'я майбутнього України.

— Яким ви бачите його? Буржуазно-поміщицьким?

— Давай, Несторе, це питання поки що залишимо без відповіді. Сьогодні нам потрібен троїстий союз для звільнення України від більшовицької Росії і взагалі з-під віковічного ярма