Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

і в Цека не лише арешти,... але й розстріли"[73]. З листа Пензенському губкому від 11 серпня 1918 року: "Необхідно провести нещадний масовий терор проти куркулів".[74] "Ми не зупинялися перед тим, щоб тисячі людей перестріляти", — це також вихвалявся "геніальний" Ленін, згадавши результати своєї роботи.[75] Словом, що не резолюція на офіційному документі чи виступ перед соратниками, — то вимога: стріляти, стріляти і ще раз стріляти усіх і вся. Тому цілком закономірно "вождь Ленін" мав ще прізвисько "Плі!”.[76]

Але на цьому "чаюванні" у присутніх крутилася в голові лише одна кличка — "Бгаво". Отож "Бгаво" поцікавився в керівника розстрільного "вечека":

ЛЕНІН. А що скаже "залізний Фелікс"? Гадаю, до тебе швидше дійшло, ніж до товариша П'ятакова?

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ(цілком, по-діловому). У мене з цього приводу є дві пропозиції: перша — негайно ліквідувати Махна, і троїстий союз хохлів лопне як мильна бульбашка.

ЛЕНІН(сердито перебиває Дзержинського). Бгаво! Бгаво! Перша твоя пропозиція вкрай безглузда. А ти не подумав, що коли зараз ліквідуємо Махна, то хто розіб'є Денікіна? Наші знамениті полководці? Ха-ха-ха! (гомеричний сміх). Їх самих би усіх ліквідувати — і нікого не жаль (пауза). Та й не помилився б!

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ(киває засушеною головою, мовляв, погоджуюся з розумною і геніальною реплікою вождя). Гаразд... Зауваження справедливе. Тоді є друга пропозиція: скомпрометувати Григор'єва в очах Махна.

ЛЕНІН. О, це вже значно мудріше (пауза). А як, батенька, це зробити?

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ. Треба ще подумати.

ЛЕНІН. Теж геніально і немає заперечень.

СТАЛІН. Тільки нехай не тягне кота за хвоста.

ЛЕНІН. Теж вірно. А що пропонує товариш Сталін?

СТАЛІН. У царській охранці в подібних випадках підсовували "качку”.

ЛЕНІН. Товаришу Сталіну можна вірити. Він розбирається в "кухні” царської охранки, бо й сам служив їй вірою і правдою багато років. Ось лише, що таке "качка"? Я в Шушенському відстрілював лише зайців.

СТАЛІН. Я маю на увазі підсунути Махнові, скажімо, фальшивих делегатів від Денікіна до Григор'єва, але щоб вони, наче помилково, потрапили до Махна і йому "розкололися".

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ. Але ж Махно цих делегатів-чекістів розстріляє! Я знаю його дику натуру.

ЛЕНІН. Ну й хрін з ними, з твоїми чекістами. Що їх у тебе мало? Тисячі... Подумаєш, велика біда для нас — трьох-чотирьох придурків-сексотів позбудемося! Зате справу яку крутнемо.

СТАЛІН. І одночасно пошлемо до Махна ще одну делегацію — цього разу від нас, офіційну, яка б просила в нього хліба і, звичайно, наступу на Денікіна. Бо цей білий генерал не сьогодні-завтра вже може бути під Москвою.

ЛЕНІН. Бгаво! Бгаво! І ще раз — бгаво! (пауза). На цьому й закінчимо наше чаювання. За роботу, товариші-комуністи! За роботу... З холодною головою, гарячим серцем і чистими руками.

...Пройшов теплий липневий дощ, і трави, пшениці та сади стали ще принаднішими і милішими серцю Галини Кузьменко. Вона разом зі своєю подругою Фанею Гаєнко спустилася до річки Інгулець, води якої були спокійні, але глибокі, сіли на березі в очеретах і зачарувалися краєвидом. Навколо — тиша, лише раз по раз в очеретяних високих заростях сплигували коропи, виблискуючи на сонці своїми жирними спинами. Молоді жінки, одна заміжня, інша — Фаїна — жила безшлюбно з Федором Щусем, розмовляли про кохання, про вічне кохання до своїх чоловіків, замріяно вголос думали про своє майбутнє:

— Яке-то воно буде? — запитала Гаєнко сама в себе.

— Хочеться, аби не було воєн, — сказала Галина. — Про це ж мріє й Нестор. А ще він хоче десь у тихому селі, ось такому гарному, як Сентаве, купити хату над річкою, чи поставити нову, і щоб я йому народила купу хлопчиків і дівчаток.

— А я мрію поїхати у свою Добровеличківку разом з Федьом і в період між черговим народженням дитини писати повісті, романи, — відповіла Фаня. — Чому б і вам з Нестором не поїхати з нами?

Галина скептично усміхнулася, поцікавилась:

— А що, ви уже з Федором домовились після революції оселитися у Добровеличківці? То вже можете поїхати туди зараз, обмилувати собі місце. Адже до неї — рукою подати.

— Так після ж революції! — по-дитячому наївно вигукнула Фаня.

— A-а, зрозуміла. Тоді ще довго чекати. Бо та чортяча революція, одного разу розпочавшись, ніколи не закінчиться... У мене чомусь таке відчуття. Адже ми виступаємо за всесвітню революцію. Уявляєш, Фаню!

— Не зовсім... Але, дійсно, мабуть, це безкінечно. І чому ми народилися у такий лихий, диявольський вік?

— Мабуть, така наша доля, і з цим потрібно змиритися, — відповіла Кузьменко. А ще через якусь мить сказала: — Що ми скотилися до песимізму?.. Давай ліпше побігаємо по долині, подуріємо.