Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Я так хвилююся, тато, - промовила я, м’явши у своїх мокрих руках тканину сукні. – Ми вже так довго разом, що це не мало б бути проблемою, але таке враження складається, що після цього… все зміниться.

Я показала жестом масштаб святкування і взагалі поняття, що ми одружуємось. Тато глухо розсміявся, беручи мене за плечі:

- Доню, після «цього» дійсно все зміниться, але не в гіршу сторону, повір. Ви будете належати одне одному офіційно. Про те, що він твій, а ти – його – будуть знати всі. Хіба це погано?

- Ні, звісно ні, - усміхнулася я татовій думці. – Знаєш… Якщо мій шлюб буде схожим на той, який у тебе є з мамою, то я буду найщасливішою жінкою на цьому світі.

 Не змогла не заплакати після своїх слів. Коли я була маленька, я бачила, як тато ставиться до мами, і з якою любов’ю вони все роблять спільно. Рахуючи й те, що ростили мене. Я мріяла колись про те, що настане день, і мене полюблять настільки ж сильно. І завдяки Дейву, моєму улюбленому коханому ідіоту, це сталося.

Я крізь сльози засміялася, коли згадала, як він вчора бігав по всій квартирі з повністю брудним костюмом, на який впав шматок торта, коли він прибирав зі столу у вітальні після перегляду фільму. На щастя, костюм за ніч висох і пляма зникла.

- У тебе буде ще краще, доню, - сказав батько, повертаючи мене до реальності. – Я б міг сказати, що Паркер пошкодує, якщо зробить щось не так, але я бачу, як ви кохаєте одне одного, і я бачу, яка ти з ним щаслива. Тому я побажаю лише того, щоб твої очі світилися так щодня, як світяться зараз.

Без зайвих слів, я міцно обійняла тата і ледь стрималася, щоби дужче не заплакати. Він погладив мене по спині, по-батьківськи, даючи розуміти, що навіть після того, як я візьму прізвище свого чоловіка і створю нову сім’ю з ним, він не перестане бути мені захистом і одним з найрідніших. Як і мама, яка, відчуваю, сидить біля вівтаря і з нетерпінням чекає нашого виходу.

- Боже, яка милість, я не можу! Ви змушуєте мене плакати! – вигукнула Лія, підбігаючи до нас.

Вона демонстративно витерла сльози перед нами й теж наблизилася до нас, щоби обійняти, а потім відсторонилася, щоби поправити мою сукню.

- Вибачте, що перериваю такий чутливий момент, але наш прекрасний принц уже зачекався на свою ще прекраснішу принцесу.

- Дійсно, пора, - промовила я, і моє хвилювання знову повернулося. – Як я виглядаю?

- Неймовірно! – відповіли мої помічники одночасно, але Лія ще продовжила:

- Я ще в житті не бачила такої красивої нареченої!

- Ці слова казала тобі я на твоєму весіллі, - закотила очі я, поправляючи фату.

Моє плаття було зовсім не схоже на те, що було у Лії. Моє було простішим, але зі смаком, дизайн якого я придумувала сама, і мені його зшили. Воно напівпишне, спідниця прикрашена фатином у вигляді квітів, а зверху білий корсет на зав’язках й довга біла фата, яка зачеплена на моїх локонах.

- І я повинна була їх відтворити. Ані, ти чудо!

Подруга притягнула мене до себе, цілуючи ледь не у губи, й відсторонившись, сказала до нас з татом:

 - Я йду. Через хвилину виходьте.

Та не встигла вона відійти, як оголосили про вихід нареченого. Моє серце забилося частіше. На середину галявини вийшов він – чоловік моєї мрії. Дейв, трясця мені, Паркер. Ох, я наче його вперше побачила, адже дивилася з відкритим ротом. Одягнутий він був занадто шикарно: сірі прямі брюки, біла сорочка і чорні підтяжки, які приховувалися під чорним піджаком. Поки я безсоромно витріщалася на мого майбутнього чоловіка, який йшов світлою доріжкою, на якій були розкинуті рожеві троянди, Лія потрясла мене за плече, й побігла до вівтаря.

- А може й не через хвилину. Може й швидше. За мною!

- Ліє, стій! – але ту було не втримати.

Побачивши свого чоловіка Адама коло Дейва, вона побігла до нього, але підійшовши до доріжки, пройшлася плавно та елегантно. Заговорив голос ведучого:

- Дорогі друзі та родина, вітайте другого свідка цього весілля. Найкраща подруга нашої нареченої й нареченого, а також найкраща дружина першого свідка – Лія!

Я спостерігала за подругою, поки та махала всім й слала повітряні поцілунки. Тато засміявся, так само дивлячись у ту сторону:

- Впізнаю Лію.

- Вона не міняється, - погодилась я, і почула наступне від ведучого:

- Не вистачає лише одного на цій вечірці, пані та панове. Я гадаю, що всі ви знаєте, про що я. Зустрічайте нашу прекрасну наречену – Аніку.

Усміхнувшись, батько запропонував взяти його під руку:

- Пора видати тебе заміж, моя найрідніша.

Кивнувши, я витерла сльози, і взявши його під руку, зробила впевнений крок вперед. Коли ми показалися з-під будиночка, всі зааплодували і я злегка напружилася. Але мої очі зустрілися з Дейвом і.. все навколо завмерло. Були тільки ми двоє. Я усміхнулася, побачивши те, як він дивиться на мене із захопленням, і так ніби я єдине джерело води серед посухи.

«Я люблю, люблю, люблю…» - кричала моя підсвідомість, поки проходила повз найдорожчих гостей, і я ледь не зомліла від тієї думки, що скоро ми станемо чоловіком і дружиною. І більш не буде ніяких перешкод.