Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

Дітей, які не могли нашкодити одне одному, тримали разом. А, наприклад, дівчинку з гострими, наче у тварини, зубами та довгими блискучими від суєру

кігтями, — окремо. Ще була ігрова кімната, де проводили тести, та кілька

напханих приладами операційних, де забирали біологічний матеріал, обробляли

рани й не давали дітям померти, навіть коли смерть була найбільшим

милосердям. Поспіхом зазираючи до кімнат дітей, Ма повторювала послання

Язика, яке Белокун змусив її вивчити напам’ять: «Ми маємо прагнути стати

ідеальними Братами як духовно, так і фізично. Екологічні катастрофи останніх

років завдали удару по нашому виду. Тому Старші Брати беруть на себе важке

завдання — покращити людське тіло. І це робиться не тільки в ім’я нашої країни, але й задля всього людства». Ма переконувала себе, що її робота важливіша за

страждання окремих істот. Щойно вона зрозуміє суєр, то зможе перетворити

отруту на ліки й зупинити мутації. Анархія наче прочитала її думки й лише

криво посміхнулася. За останні місяці вона погладшала, а її ідеально тонка шкіра

вкрилася темними плямками та жировиками. Короткими пухкими пальцями

Анархія скатала кульку юшану та закинула собі до рота.

— Не доведе тебе до добра, — Ма кивнула на наркотик.

Останні дні Анархія постійно тримала в кишені маленьку блискучу

коробочку з бурою пастою. Від зілля тхнуло червоним перцем. У Ма крутило в

носі від самого запаху, і вона уявлення не мала, як подруга витримує пекучо-гіркий смак наркотику.

— Хочеш? — Анархія зауважила, як ніздрі Ма зневажливо сіпнулися, і

простягнула їй коробочку. — Спеціальний рецепт з атеш-травою. Кажуть, у

Дешті її використовують для вибухівок. А мені допомагає від печії. Прикол. До

речі, твоя Ханум готує.

— Хто?

— Ти реально не бачиш нікого навколо себе, — по-доброму, наче старша

жінка на молодшу подругу (хоча насправді старшою була Ма), форкнула

Анархія. — Жінка, яка доглядала за Мамаєм, а тепер носить їжу тобі. Її ім’я

Ханум, не розумію, чому цього ніхто не може запам’ятати.

Поки Ма обмірковувала феномен потаємної Ханум, вони опинилися біля

важких залізних дверей.

— А тут — святая святих, — з хмільним пафосом виголосила Анархія. —

Холодильник із біологічними зразками й замороженими ембріонами. Там навіть

є зародки, зроблені із сімені мужиків зі спеціального боксу. Тих, що потрапили

під перший суєр. Белокун мутить нову ідеальну людину. — Анархія приклала

пальця до рота й похитнулася. Лише тепер Ма зрозуміла, наскільки затуманений

у неї погляд. — У мене є ключик завдяки одному красеню. Подивимося? —

Анархія спритно, як на того, хто набрався самогону та юшану, відчинила двері й

штовхнула її вперед. — Якщо тебе тут знайдуть, то замість працівника станеш

учасником програми, шариш? Підселять тобі одного з наших ембріончиків. —

Анархія замкнула за ними двері і притулилася до стіни. Покаті плечі здригалися

від сміху.

Ма хотіла обуритися, сказати, що й вона ризикує тим самим, але про все

забула, коли побачила скарби Белокуна — дорогоцінні машини з виділення та

аналізу ДНК, холодильні камери з ембріонами, мікроскопи та стерильний

лабораторний посуд на акуратних столах під величезними яскравими лампами. У

сусідньому кабінеті за склом, наче ешафот, виблискувало хромованим залізом

гінекологічне крісло. Смерділо дезінфектором і сухим повітрям, яке буває тільки

після ретельного знезараження.

Анархія все з тим самим п’яним хитрим прижмуром указала на шафку з

написом «Проєкт М». Це була картотека на кшталт тих, якими користуються в

бібліотеках.

— Тут інформація про тих, хто потрапив під молозиво в Шейх-Елі. Перед

тим як вийти в Дешт, вони здали ДНК. Тоді Белокун іще вірив у безвідмовність

цього способу в разі чого ідентифікувати тіло. Але не розкатуй губу. Імена стерті.

Немає навіть фото. Лише номери, що ведуть до іншого скарбу, — Анархія

поплескала по великому металевому бідону з датчиком і шкалою, що показував

температуру та тиск усередині ємності.

— А що там? — Ма тільки тепер звернула увагу на привітне блимання та

тонкий дражливий звук, який сигналізував про нормальну роботу пристрою.

— Клітини, сперма, інше лайно, що витягли з них після того, як забрали з

Дешту, — стенула плечима Анархія і знову розповзлася в посмішці. — Там може

бути сперма й твого чоловіка.

Ма спробувала вигнути губи у відповідь, але вони по-зрадницьки

затремтіли. І Ма поспішила відкрити перший ящик. Там, як і попереджала

Анархія, були безликі генетичні картки, замість імен на них значилися номери, що відповідали пробам, які зберігалися в ємності з рідким азотом. У неї

засвербіло на підкірці, наче в картках було щось дивне, але Анархія знову

відволікла, як досвідчений екскурсовод, відкриваючи їй секрети царства

Белокуна.

— А там — ембріони з їхнього матеріалу. — Жінка недбало махнула в бік

іншого холодного контейнера. — Один, здається М-13, дає такий, що виживає

навіть у мертвих матках. — Анархія фамільярно плеснула Ма по животу. Ма

проігнорувала жест — так її ошелешили знахідки.

— Ти тут працюєш?

— Так, уже четвертий місяць. Я тобі казала, тютя.

— Ні…

Чи казала? Ма уважніше подивилася на подругу. Анархія облизала губи, стираючи буру від юшану

слину, розвернула вологий погляд до кабінету за склом і втупилася в

гінекологічне крісло.

— Знаєш, тут була група жінок із материка. Усі безплідні. Їм сказали, що

суєр дозволить їм народити. Звичайно, вони погодилися на експеримент. Тільки

Белокун не сказав, що діти їм не дістануться. — По щоках Анархії потекли п’яні

сльози. Вона поклала руку на живіт і повернула до Ма повні благання очі.

І тоді Ма нарешті зрозуміла, як Анархія отримала доступ до секретних

лабораторій. Вона сама стала учасницею експерименту. Їй захотілося труснути

подругу за плечі, привести до тями, прокричати в обличчя: «Яка ж ти тупа.

Заради чого?» Але для цього вже було