Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

раніше. Це діти революції, яких самотня старість змусила забути всі атеїстичні настанови».

У 1988 році в СРСР почалися зміни в релігійній політиці. У квітні Горбачов зустрівся в Кремлі з патріархом Піменом. Там уперше приймали предстоятеля церкви від часів зустрічі Сталіна із церковними ієрархами під час Другої світової війни. Офіційна преса, яка завжди малювала вірян злими й забобонними, тепер стала зображувати їх із більшою симпатією. Клопотання про відкриття церков, що по 10–20 років пролежали неторкнутими, були задоволені, а місцеві чиновники припинили дошкуляти священикам.

Горбачовська стратегія реформ спричинила зміни в суспільній атмосфері. Коли віру припинили переслідувати, вона вийшла зі сховку, і скрізь з’являлися перші паростки релігійного відродження.

Ці зміни віддзеркалились і в долях окремих людей.

«РІЧКОВИЙ», ЗАХІДНИЙ СИБІР, ЛИПЕНЬ 1987 РОКУ

Сонце безжально смалило, коли Олександр Горбунов, секретар місцевого парткому, стояв біля купки рублених будинків, спостерігаючи, як величезний екскаватор вгризається в землю, риючи траншею під водогін для радгоспу «Річковий». Вдалині тягнув паки сіна віз, запряжений конем, і кудись поспішав автомобіль, здіймаючи великі хмари куряви. Аж раптом пролунав якийсь тріск, і Горбунов відчув, що в нього затремтіли руки. Разом із чорною землею екскаватор зачерпнув людські кістки. Він працював без упину, і його ківш щоразу заповнювався кістками та черепами, піднімав їх високо вгору й скидав на узбіччя.

Горбунов крикнув екскаваторнику, щоби він зупинився, й той нарешті вимкнув мотор, але був незадоволений, бо мав виконувати план, і Горбунов, представник партії, не зміг знайти підстав для припинення роботи.

Він знав, що тут по сусідству в сталінські часи були табори. Й коли над цими сибірськими сільськогосподарськими землями сідало сонце, його косі промені часто виявляли дивні пагорби, вкриті розкішною травою й усіяні грибами. Старші люди давно говорили, що там всередині — людські рештки, але до цього випадку Горбунов ніколи не бачив жодних кісток. Вражений і схвильований, він залишив місце робіт і повернувся додому.

Горбунов, член партії з 1974 року, працював у селі Ачаїрі механіком на ремонтно-тракторній станції радгоспу «Первомайський». На початку 1987 року він уже майже втратив віру в комунізм, але залишався обраним партсекретарем радгоспу й займався всіма аспектами його роботи.

Він сподівався, що як партійний секретар зможе допомагати людям, але його досвід керівника в комуністичній системі підказував йому, що він є частиною системи, яка не підлягає реформуванню. Горбунов бачив, як директор радгоспу Володимир Ноздричев роздає квартири своїм приятелям, а алкоголізм сягає такої межі, що керівникам радгоспу доводиться самим доїти корів, бо всі решта п’яні як чіп.

У 1987 році влада почала заохочувати створення «неформальних організацій» на допомогу перебудові, й директор будинку культури в Арчаїрі, за походженням сибірський козак, організував козацький хор. Горбунов, який теж був козацького походження, вступив до хору. В той самий період в Омську та навколишніх селах почали відкривати церкви, а митрополит Омський і Тарський Феодосій став з’являтися на місцевому радіо й телебаченні.

Під враженням від явних змін в офіційному ставленні до релігії, один із членів хору запропонував поїхати до Омська й отримати благословення Феодосія. Горбунов ніколи не був у церкві, але під впливом того, що трапилося в «Річковому», погодився поїхати з хором. Коли Феодосій дізнався, що приїхали учасники козацького хору, він відслужив відправу за відродження сибірського козацтва, яке, на його думку, будувало своє життя на засадах релігії, дисципліни та шанування старших.

Служба в омському соборі тривала більше двох годин і справила враження на Горбунова. Потім, коли Феодосій пройшов церквою зі срібним хрестом, Горбунов разом із іншими членами хору поцілував хреста.

Пізніше Феодосій побесідував із хористами й порадив їм відкрити в Ачаїрі церкву на честь свої предків-козаків.

Повернувшись до Ачаїра, Горбунов вирішив, що, незважаючи на свою посаду партсекретаря, він спробує організувати відкриття церкви. В селі був порожній будинок, в якому раніше розміщувався медпункт, і Горбунов почав збирати підписи під клопотанням про передання будинку єпархії, щоби його можна було використовувати як церкву. Незабаром він зібрав триста підписів, і на цій підставі сільрада проголосувала за задоволення клопотання.

Дарування будівлі стало початком нечуваних досі в Ачаїрі колективних волонтерських зусиль. Ідея церкви була новою і тому викликала ентузіазм. По всьому селу стали збирати будматеріали для реконструкції майбутньої церкви. Деревину брали з колгоспного складу, лінолеум і фарбу — з ремонтної майстерні, метал і дріт — з електротехнічної майстерні. Водночас волонтери ретельно відмивали будівлю, ремонтували та фарбували підлогу.

На Великдень 7 квітня 1991 року церква була нарешті готова, й у ній відбулася перша відправа. Її відвідав митрополит Феодосій, а після служби він зустрівся із сельчанами, які зібралися перед церквою.

«Хто все це організував?» — спитав він.

«Олександр Горбунов, наш партійний керівник», — відповіли з натовпу.

«Слава Богу», — сказав Феодосій. І, повернувшись до Горбунова, спитав: «Олександре Володимировичу, а як щодо того, щоб стати священиком?»

«Я партсекретар, — відповів Горбунов, — і якщо стану священиком, люди мене не зрозуміють. До того ж треба мати знання».

«Ви вчитиметеся в Омській духовній семінарії, — сказав Феодосій. — Нам не потрібні великі проповіді, нам потрібні священики, здатні виконувати обряди».

Горбунова така пропозиція захопила зненацька, і він попросив час на її обміркування. Невдовзі він вийшов із партії, звільнився з тракторної станції і поїхав до Омська вчитися на священика. Під час навчання він працював у Феодосія водієм, а в серпні повернувся до Ачаїра в рясі й з хрестом на шиї.

Отець Олександр почав правити службу в щойно відновленій церкві. По неділях відправи відвідувало від 10 до 15 осіб, але на свята збиралося до двохсот.

Спочатку до отця Олександра ставилися скептично — багато хто в селі говорив, що ніколи не зможе повірити священику, який був колись партсекретарем. Однак із часом він узяв гору над більшістю скептиків.

Відродження релігії в Ачаїрі спричинило ланцюгову реакцію. Давні мешканці села згадали, що колись тут був монастир, закритий у 1924 році, коли трьох ченців-засновників заарештували й розстріляли. Водночас директор радгоспу «Річковий» Віталій Мещеряков під враженням успіху із церквою в Ачаїрі пожертвував 100 тисяч рублів на спорудження церкви на території свого радгоспу. Але отець Олександр запропонував натомість відзначити місце братської могили, знайденої в радгоспі «Річковий», побудувавши там монастир. Феодосій дав своє благословенні цій ідеї, і Мещеряков погодився.

Проте отцю Олександру не давала спокою відсутність інформації про місця сталінських злочинів. Наприкінці 1991 року він поїхав до Омська, де зустрівся з Ференцом Надєм, який пережив ленінградську блокаду і потім працював слідчим