Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

class="p1">— Стою біля барної стійки і п’ю пиво. Я на це заслужив.

— Гаразд. Мене вони знають в обличчя, тому я заходити не буду. У тебе, мабуть, немає можливості чути їхню розмову.

— Ані найменшої. Я бачу спину Юнаса, а цей бісів Телебор’ян бурмоче собі під ніс так, що навіть по губах нічого не розібрати.

— Ясно.

— Але у нас може виникнути проблема.

— Яка?

— Цей Юнас виклав на стіл гаманець і мобільний телефон. А поверх гаманця поклав ключі від машини.

— Гаразд. Це я беру на себе.

Мобільний телефон Моніки Фігуероли виконав лейтмотив з «Якось раз на Дикому Заході», і вона відклала книжку про сприйняття бога в античності, яку їй ніяк не вдавалося дочитати.

— Привіт. Це Мікаель. Що ти робиш?

— Сиджу дома і розбираю фотографії колишніх коханців. Мене сьогодні безсовісно кинули.

— Пробач. Машина у тебе поблизу?

— Коли я востаннє дивилася, вона була на стоянці перед будинком.

— Чудово. Ти не хочеш прокататися містом?

— Не дуже. Що відбувається?

— Петер Телебор’ян п’є пиво з Юнасом в районі Васастан. А оскільки я завів звичку стукати до СЕПО, то подумав, можливо, ти захочеш долучитися.

Моніка Фігуерола миттю скочила з дивана і простягнула руку до ключів од машини.

— Ти не жартуєш?

— Навряд чи. До речі, перед Юнасом на столі лежать автомобільні ключі.

— Вже їду.

Малін Ерікссон по телефону не відповідала, але Мікаелю Блумквісту пощастило зловити Лотту Карім, що ходила по універмагу, вибираючи подарунок чоловікові на день народження. Мікаель зажадав, щоб вона взялася до наднормової роботи, і попросив її негайно піти в паб, а потім знову зателефонував Кортесу.

— План такий. За п’ять хвилин у мене буде машина. Ми припаркуємося на Єрнвегсґатан, неподалік від паба.

— Гаразд.

— Тобі на допомогу через кілька хвилин з’явиться Лотта Карім.

— Чудово.

— Коли вони вже йтимуть, сідай на хвіст Юнасу. Йди за ним пішки і повідомляй мені по мобільному, де ви є. Нам треба знати, коли він наблизиться до машини. Лотта хай бере Телебор’яна. Якщо ми не встигнемо, запиши номер його машини.

— Гаразд.

Моніка Фігуерола припаркувалася біля «Нордик Лайт Готелю», перед місцем відправлення потягів до аеропорту. Буквально за хвилину Мікаель Блумквіст відчинив дверці з боку водія.

— У якому пабі вони сидять? — спитала Моніка.

Мікаель пояснив.

— Я повинна викликати підкріплення.

— Не турбуйся. Ми тримаємо їх під контролем. Сім няньок ризикують лише все зіпсувати.

Моніка Фігуерола поглянула на нього з підозрою.

— А як ти дізнався про цю зустріч?

— Вибач. Анонімне джерело.

— У вас що, в «Міленіумі» є якась довбана власна розвідка? — вигукнула вона.

Мікаель стояв із задоволеним виглядом — завжди приємно обскакати СЕПО на їх же території.

Насправді ж він не мав ані найменшого уявлення про те, як вийшло, що Еріка Берґер зателефонувала йому як грім з ясного неба і повідомила про зустріч Телебор’яна з Юнасом. Починаючи з 10 квітня вона нічого не знала про редакційну роботу «Міленіуму». Про Телебор’яна вона, зрозуміло, чула, але Юнас виник лише в травні, і, наскільки Мікаелю було відомо, Еріка не знала навіть про його існування і вже тим паче про те, що він є предметом роздумів «Міленіуму» і СЕПО.

Найближчим часом з Ерікою Берґер треба серйозно поговорити.

Лісбет Саландер випнула губи, дивлячись на екран кишенькового комп’ютера. Повернувши докторові Андерсу Юнассону його мобільний, вона відкинула всі думки про «Секцію» і зосередилася на проблемах Еріки Берґер. Добре розміркувавши, вона викреслила з решти групи підозрюваних усіх одружених чоловіків. Вона знала, що пішла найлегшим шляхом і що за цим рішенням не стоїть жодної надійної статистики чи наукових спостережень. «Отруйним пером» цілком міг виявитися добропорядний батько родини з п’ятьма дітьми і собакою, або хтось з відділу охорони, або навіть жінка, хоча в це Лісбет не вірила.

Вона просто хотіла зменшити кількість імен у списку, а завдяки останньому рішенню група скоротилася з сорока восьми до вісімнадцяти чоловік. Серед тих, що залишилися, як помітила Лісбет, опинилися в основному відомі репортери і начальники або керівники середньої ланки у віці тридцяти п’яти років і старше. Якщо серед них вона нічого цікавого не знайде, район пошуків можна буде знову розширити.

О четвертій годині дня Лісбет зайшла на домашню сторіночку Республіки хакерів і перекинула список Чумі. За кілька секунд він її викликав.

18 імен.

Що?

Маленький побічний проект. Дивися на нього як на вправу.

Тобто?

Одне з імен належить мерзотнику. Знайди його.

Які критерії?

Працювати треба швидко. Завтра мене відріжуть від Мережі. До цього нам потрібно його знайти.

Вона пояснила ситуацію з «Отруйним пером» Еріки Берґер.

О'кей. Яка з цього буде вигода?

Лісбет Саландер на мить задумалася.

Я не приїду в твоє болото і не влаштую там пожежу.

А ти збиралася?

Я плачу гроші щоразу, коли прошу тебе щось для мене зробити. Це — не для мене. Вважай це податковим збором.

Ну і?

О' кей.

Вона переслала коди доступу до редакції «СМП» і відключила ICQ.

Хенрі Кортес зателефонував лише о 16.20.

— Вони, схоже, починають збиратися.

— Добре, ми готові.

Тиша.

— Вони розлучаються перед пабом. Юнас іде на північ. Лотта рухається за Телебор’яном на південь.

Коли по Васаґатан пройшов Юнас, Мікаель підняв палець і показав. Моніка Фігуерола кивнула. Через кілька секунд Мікаель побачив і Хенрі Кортеса. Моніка завела машину.

— Він перетинає Васаґатан і йде в бік Кунгсґатан, — сказав з телефону Хенрі Кортес.

— Тримай дистанцію, щоб він тебе не помітив.

— На вулиці досить багато народу.

Тиша.

— Він іде на північ по Кунгсґатан.

— На північ по Кунгсґатан, — повторив Мікаель.

Моніка Фігуерола натиснула на газ і вивернула на Васаґатан. На світлофорі їм довелося трохи затриматися.

— Де ви зараз? — спитав Мікаель, коли вони звернули на Кунгсґатан.

— На рівні універмагу «ПУБ». Він іде досить швидко. Гопля, він повертає на Дроттнінґґатан, на північ.

— Дроттнінґґатан, на північ, — повторив Мікаель.

— Гаразд, — сказала Моніка Фігуерола, зробила поворот у недозволеному місці і доїхала до вулиці Улофа Пальме. Завернувши туди, вона зупинилася перед офісним центром. Юнас перетнув вулицю Улофа Пальме і попрямував до Свеавеґен. Хенрі Кортес рухався слідом по іншій стороні.

— Він повернув на схід…

— Нічого. Ми бачимо вас обох.

— Він завертає на Холлендарґатан… Гоп-ля… Машина. Червона «Ауді».

— Машина, — сказав Мікаель, записуючи номер, який поспішно торохтів Кортес.

— У якому напрямі вона припаркована? — спитала Моніка Фігуерола.

— Носом на південь, — доповів Кортес. — Він виїжджає перед вами на вулицю Улофа Пальме…