Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

– Тебе провести? – несподівано прилітає мені в спину, обернувшись ловлю на собі уважний погляд Максима.

– А тут що, далеко, я сама не зможу знайти? - напружено перепитую.

– Ну, не те щоб, але краще щоб я тобі все показав. Ти ж, мабуть, ніколи не була в лазні? 

– Та проведи звичайно, покажи та все розкажи. Чого ще питаєш, ти хазяїн чи хто? - миттєво встряє в нашу розмову, тітка Люба. 

Не маючи сил сперечатися, врешті решт погоджуюсь на те, щоб Максим мене провів. 

Коли ми виходимо надвір, Максим веде мене навколо будинку, щоб вивести на задній двір. Зрештою ми опинилися перед невеликою дерев'яною побудовою.

– Ну проходь, — обійшовши мене зі спини злегка підштовхує у в відчинені двері до передбаннику.

Я не сміливо входжу, а чоловік заходить слідом, та несподівано зачиняє за собою двері змушуючи ще більше напружитись.

– Це називається — передбанник, — проговорює він над моєю головою. – Тут можна зняти одяг та переодягнутися. Далі йде парна, вказує на дерев'яні двері у правому кутку. А тут митися, відійшовши від мене відчиняє двері в невелике приміщення, звідки одразу йде клубами тепла пара.

– Добре, дякую далі я сама розберуся, — хрипко промовляю, нервово переступаючи з ноги на ногу.

– Ти впевнена? - оглянувши мене з ніг до голови, скидає світлу брів. - Може тобі краще коли я буду поряд, я б зміг би тобі допомогти, — робить широкий крок у мій бік.

– Чим? – задкую, упираючись спиною в стіну лазні.

– Ну не знаю, — чоловік удає, що задумався. - Спинку там, потерти, — криво посміхаючись, солодко тягне. Та зробивши ще один стрімкий крок, нависає наді мною в небезпечній близькості від мого обличчя.

– З цим я й сама чудово можу впоратися, — скидаю на нього кам'яний погляд. Якщо він хоч спробує зараз до мене доторкнутися, я удушу його рушником, їй богу.

– Ти що мене боїшся Арина? - очі чоловіка, затягує холодною пітьмою, і мій погляд мимоволі ковзає по чітко окресленим губам. Які вже дуже близько від моїх. 

– Ні, — хрипко видихаю, всіма силами намагаючись приховати тремтіння у голосі. – З чого ти взяв?

– Що тоді відбувається? – роздратовано підтискає губи. 

– А що відбувається, я дійсно не розумію? - вперто випинаю підборіддя.

– Чому ти мене відштовхуєш зараз? - майже шипить стукнувши кулаком у стіну біля мене. - Невже я тобі такий огидний. 

– В сенсі? - обурено скидаю брови. -Ми з тобою ледь знайомі, причому тут огида, я просто хочу зараз помитися і бажано одною. 

– Те що ми із тобою ледве знайомі це не причина. Ти вже доросла дівчинка і розумієш що кохання може спалахнути й між зовсім незнайомими людьми.

Кажучи ці слова, чоловік, знову наближається, при цьому важко дихаючи, та давлячи висотою свого зросту. 

– Що ти верзеш? - злякано шепочу, ковтаючи колючий ком, що застрягає у горлі. 

Але Максим не відповідає, а його погляд готовий пропалити в мені дірку. 

Сині очі палають обпалюючи своєю  глибиною, торкаючись ще свіжої рани у моїй душі. Мимоволі повертаючи мене у думках до мого персонального демона. До спогадів про його жаркі обійми та пристрасні поцілунки, і прикривши повіки я зіщулююся від болю, не маючи сил це витримувати.

– Максиме, будь ласка, я не хочу зараз, - хрипко прошу, та у захисному жесті виставляю вперед долоні, упираючись ними у чоловічі потужні груди.

– Чого саме ти не хочеш? - нахиляє набік голову. 

– Платити тобі за поміч таким чином, — роздратовано промовляю. Ніби він не здогадується що я маю на увазі.

– Платити за поміч? - уїдливо тягне чоловік. - Ось як ти це бачиш. І звідки така думка у тебе з'явилася? - примружує очі.

– Здогадалася, — тихо промовляю відчуваючи як від паніки у грудях, з шаленою швидкістю починає наростати серцебиття. – І хочу тобі сказати що для мене це надто висока ціна.

– Ну якщо ти саме з такого боку все бачиш, то добре, я не примушуватиму тебе платити. - уривчасто відсторонюється від мене чоловік, визволяючи мені простір. – Але поки що, — сказавши це, чоловік нарешті покидає лазню, наостанок голосно грюкнувши дверима.

Бог мій, що це зараз було? Паніка та страх охоплює мене з голови до п'ят, і не відчуваючи ніг я повільно сповзаю осідаючи на підлозі. Невже я знову потрапила до пастки, ну це вже переходить будь-які межі. В мене, мабуть, на лобі викарбувано невимовне бажання потрапити у чийсь полон. 

Що мені робити якщо Максим дійсно захоче саме такої плати за свою допомогу. Мені тоді краще піти звідси. Але куди? В мене зараз немає сили навіть піднятися з цієї підлоги. Можливо якби він дав мені час до нього звикнути? Боже що я верзу! Напевно за той час поки я перебувала у замку Корецького в мене виробився стійкий синдром жертви. Ні й ще раз, ні! Так я попросила Максима мене врятувати, але він сам запропонував мені допомогу, і на відмінно від Стаса я не пам'ятаю, щоб ми із ним укладали якусь угоду. Тому як тільки я зможу я одразу покину це місце. 

Ще трохи посидівши, на ватяних ногах йду до купальні. 

Я вперше купалася у справжній сільській лазні. Натерши себе з голови до п'ят ароматним гелем для душу, і зачерпуючи теплу воду з дерев'яної балії, з якимись травами, що приємно пахли, стала обмиватися. 

Коли тепла рідина рятівною цілющою вологою торкнулася моєї шкіри, мені значно полегшало. Все-таки тепла вода та ароматні трави творять дива, дозволяючи хоч ненадовго розслабити тіло і позбавити розум від гнітючих думок.

Коли вдосталь наплескавшись повертаюся з лазні до хати, то Любов Миколаївна вже домиває посуд. Озирнувшись довкола із полегшенням не виявляю Макса. Та й машини у дворі, коли я повз нього проходила, вже не було.

– А де Максим? - питаю не так з цікавості, як для того, щоб щось сказати. 

– Попарилася вже, — повертається до мене з усмішкою жінка. – Максим поїхав у місто, у нього там якісь термінові справи з'явилися. Весь у роботі, ні секунди спокою, – явно із гордістю хитає головою жінка. Ніби підкреслюючи цим поважність сина.