Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Раніше вона нагрівалася, відволікала, але тільки зараз вона справді палила шкіру, залишаючи по собі опіки. 

Айза знала, що це означає. Попри… попри усі свої обіцянки що собі, що пані Серпик, вона мусила скористатися силами духа. Мертвою силою, що назавжди відріже для неї шлях до зцілення. Вона вже не зможе допомогти Кіту, прирече його на жахливе життя. 

Але якщо вона цього не зробить… 

Айза кинула погляд на Тесея. Той стояв на самому краєчку пентаграми, не відриваючи від неї погляду, готовий забрати її будь-якої миті. Вона не могла його підвести, не могла спричинити Тесеєву загибель. 

Голос іншої Айзи вже шепотів у вухах, і вперше вона не могла знайти сили йому опиратися. Він тік, як ріка, як нова сила, що обіцяла заповнити знаки і врятувати її. І Айза підкорилася. 

Щойно її розум схилився перед духом, щось трапилося. Монета тріснула у неї в пальцях – як наче була зроблена з глини, а не срібла – і миттєво стала холодною. Це вже не було вмістилище духа; звичайна розламана монета без жодної цінності. 

Айза знову бачила червоний туман. Він клубочився навколо, заповзав їй під нігті, під шкіру – але не робив боляче. Айза вже не мусила ні за що відповідати. Вона просто стояла – не в пентаграмному колі, а у червоній пустоті – так само, як і минулого разу. 

Вона не здивувалася, коли побачила вдалечині фігуру Айзи, і тоді поспішила до неї. 

 – Що ж, ти перемогла, – сказала вона, зупиняючись. Інша Айза дивилася на неї, піднявши брови.

 – А ми змагалися? 

 – Тепер можеш… керувати мною, чи що ти там хочеш. Отруїти кров мертвою силою і забрати з собою- 

Інша Айза засміялася. 

 – Навіщо би мені це робити? – вона помовчала з мить, а потім продовжила. – Звісно, ти завдала трохи клопотів. Але впоралася з роботою; а ще ти звільнила мене. За це я тобі вдячна. 

Зараз був зовсім не час для запитань, але Айза все ж не змогла стриматися:

 – Як в тебе взагалі опинилася ця монета? 

– Від короля, як ще? Тоді я сприймала це за честь і за знак любові; потім зберігала як спогад про те, що було. Зрештою давня помилка стала моєю в’язницею. 

Більше жінка нічого не сказала. Вона дивилася за плече Айзи, як наче бачила там щось, недоступне живим. 

 – Тобі час йти, – зрозуміла вона. Інша Айза кивнула. Вона рушила вперед, але за кілька кроків все ж зупинилася і озирнулася через плече. 

 – Удачі тобі. І… дякую. Справді дякую. 

Туман почав розвіюватися. Дух Айзи зник – цього разу точно назавжди. 

Пентаграма світилася червоним туманом, і щось запрацювало. В ту ж мить усі м’язи Айзи запекло вогнем, як наче її роздирали на частини, і тоді вона закричала. 

Коли вона падала, відчувала, як останні сили, її крихти і залишки покидають її. Тесей її зловив – краєчком свідомості Айза відчула його гарячі, міцні руки. 

Вона тільки щиро, щиро сподівалася, що ще не пізно. Що вона таки зможе стримати обіцянку.