Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

У голосі Тесея було більше гіркоти, болю і кохання, ніж Айза коли-небудь очікувала почути. Можливо, її очі наповнилися би сльозами, якби хвиля люті не піднялася у ній майже миттєво – точно швидше, ніж горе і розгубленість. 

Вона засміялася – майже істерично і голосно, і Тесей подивився на неї здивованими, розширеними очима. 

 – О, звісно. А мені ж на тебе все одно! Як добре, що я можу дозволити тобі загинути, – сказала вона з льодяним сарказмом. – Не думала, що ти про мене настільки вже поганої думки. 

 – Не в тому справа, я-

Айза зупинила його одним жестом, настільки владним, що Тесей і справді замовкнув. 

 – Мовчи. Просто мовчи. Зараз я тобі скажу, як ми це зробимо. – Айза перекотила слова на язиці, і вони наче осіли на ньому попелом. – Ти малюєш пентаграму. Після цього… Після цього ти відходиш в куточок і чекаєш, поки я проведу ритуал. Бо я сильніша, набагато сильніша за тебе. І в мене, на відміну від тебе, є хоч якісь шанси вижити, – вона перевела подих і не дивилася на Тесея, а тільки на стіну біля його вуха. – Потім ми обидва беремо нашу зброю і вибираємося з кладовища. Як тобі такий план? 

Тесей дивився на неї вражено і скептично водночас. 

 – Ти справді віриш у це? – запитав він. Можливо, на дні його голосу була надія, але вона була чудово замаскована гіркотою. 

 – Так. Так, – видихнула Айза. Вона не відчувала впевненості. Але… Якщо і було щось егоїстичне, що вона хотіла би зробити у своєму житті, так це врятувати Тесея. Можливо, вона його обманула, і збиралася зробити те саме, що до того планував він – пожертвувати собою – але Тесеєві зовсім необов’язково про це знати. 

 – Мені це не подобається, – сказав він, все ще не повертаючись до малювання пентаграми. Айза кинула погляд на стіну – у чотирьох талісманах вже зникли руни, і часу залишалося небагато. 

 – Як добре, що мені начхати, – сказала вона із вимученою посмішкою. – Потрібно поспішати, Тесею. 

Він кинув на неї останній гострий, недовірливий погляд і знову схилився над підлогою із крейдою в руках. 

Айза переминалася з ноги на ногу, нетерпляче поглядаючи на талісмани, що гасли один за одним, і на підлогу, де Тесей виводив останні штрихи основного кола. Нарешті він знову звівся на ноги. 

Тесей тричі перевірив свою роботу, і тільки після цього підійшов до Айзи, хапаючи її за плечі. 

 – Пообіцяй мені, – сказав він тихо, дивлячись їй прямо в очі, хоча Айзі здавалося, що його погляд простирається у саму душу. – Пообіцяй мені, що ти виживеш. Інакше я… я не знаю, що- 

Він перервав себе і не закінчив речення. Айза бачила плівку сліз, що формувалася у його очах і ледве втримувала власні. Вона мала бути впевненою – для себе, для Тесея.

– Я обіцяю, – скзаала вона так щиро, як тільки могла. Брехня осіла в шлунку важким каменем, але Айза намагалася на нього не зважати. – Все буде добре, – додала вона, проводячи кінчиками пальців по його щоці, підборіддю, шиї. 

Намагаючись запам’ятати кожну його рисочку і кожну деталь, щоб вони залишилися з нею і в посмерті. Айза дозволила собі всього кілька митей. Вони стояли так близько, що їхні носи майже торкалися, і дихали одним повітрям. Вона би хотіла, щоб це тривало вічність, щоб ніколи не закінчувалося і вони не мусили прощатися. 

Але Айза сама зробила перший крок назад. 

 – Пора, – сказала вона тихо, і голос зірвався на останньому складі. Вона знову уникала погляду на Тесеєве лице. Боялася, що він зможе побачити крізь її обман, і що якщо він знову почне заперечувати, вона вже не зможе протистояти. А втратити Тесея чомусь було вже навіть страшніше, ніж втратити себе. 

Айза ступила в пентаграму і обережно стала в самому центрі. З цього місця вона чітко бачила місяць у вікні, а якби розвернулася в інший бік, то змогла би дивитися прямо в лице величезній статуї Морени. Вона не знала, що з цього було гіршим варіантом. 

Щойно Айза закрила очі і торкнулася сили, все інше втратило будь-який сенс. Вона вже не бачила Тесея, не чула його і свого дихання. Шум за межами каплиці також втратив усяке значення. Вона відчувала тільки силу, що ховалася по куточках пентаграми і не хотіла даватися в руки. 

Час теж втратив значення, і Айза вже не могла його відслідковувати. Можливо, пройшли лічені хвилини, можливо, година. Вона ганялася за промінчиками сили і вплітала їх у одне велике плетиво, стискала докупи, тримаючи при собі. 

І тоді сила з неї почала витікати. Вона почала йти так стрімко, як відбуває вода після весняної повені. І лилася одразу в усіх напрямках, наповнюючи знаки пентаграми. 

Але… цього справді було недостатньо, як Тесей і говорив. Вона змогла заповнити половину символів – вже більше, ніж вийшло би у іншого некроманта. Але недостатньо, все ще недостатньо. 

Звуки знову ввірвалися в її голову – вітер, шаркання ніг, клацання кігтів і пазурів, і Айза відчула, що її хитає. Вона ще ніколи не була така пуста від усякої магії; ще ніколи не використовувала усе – усе до останньої краплі, а цього все одно було замало. 

Звуки наростали і наростали, і всього ставало надто багато. А найбільше відволікав жар у нозі, що ставав все сильнішим, все більш надокучливим. Зрештою Айза вже не могла його терпіти і зашипіла крізь зуби, вихоплюючи монету із кишені.