Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Вона не могла знайти слів. Звісно, все профінансував король, але… це Тесей був тим, хто знав її бажання. Тесей був тим, хто знайшов будівлю, найняв робітників, купив їй квиток до Аніру. Тесей був тим, хто робив її найщасливішою жінкою в світі. 

 – Я… – очі Тесея світилися, як найяскравіші зірки. – Дякую тобі. 

Некромант тільки кивнув. 

 – Це ще не все, – сказав він. Перебільшеним жесом фокусника він зайшов за стіл і відкрив одну з шухляд. – Звісно, це твій кабінет, але я дозволю собі вільність і востаннє попорядкую тут, – сказав він, дістаючи щось. 

Айза впізнала предмет з першого погляду – цей блиск металу, ця гострота леза, яку можна було помітити здалеку. Тесей передав їй серпа без жодного сумніву. 

 – Ти його знайшов? – вражено запитала Айза. Це точно був саме її серп – не копія і не підробка. Він відізвався теплом відразу ж після того, як кінчики її пальців торкнулися руків'я. 

 – Так, – посміхнувся чоловік. – Він був трохи… зламаний через ту навалу трупів, але нічого з того, що не можна виправити. Має працювати, як новенький, – він яскраво посміхнувся Айзі. 

Вони трохи помовчали – це була найбільш радісна, спокійна, наповнена приємним очікуванням тиша, яку тільки пам’ятала Айза. Тесей м’яко тримав її за руку і, здавалося, не збирався відпускати – ні найближчим часом, ні взагалі. 

 – То… – почав Тесей. – Тобі подобається? 

Він обвів поглядом і вільною рукою кабінет, і Айза подивилася на нього здивовано. Як він міг взагалі таке питати після того, як здійснив її найбільшу мрію? 

 – Так! Звісно, подобається! – вона трохи пожувала губу і схилила голову. – Певно, це буде ціла купа клопотів, – зрештою визнала вона. – Але точно приємних. 

Тесей відійшов на крок і перебільшено галантно вклонився перед нею, виробляючи правою рукою дивні піруети. 

 – Звісно ж, я не залишу свою даму серця в біді. І, як справжній лицар, я вже знайшов тобі першого працівника. 

Айза зацікавлено припідняла брову, впираючи руки в боки. Вона планувала бути дуже прискіпливою у підборі персоналу. 

 – І кого ж це? 

 Тесей насмішливо мугикнув. 

 – Себе, звичайно ж! 

Недовірливий погляд Айзи на кілька митей став пустим, а потім її затопила така хвиля тепла і любові, що вона і не думала, що може відчувати. Вона кинулася на шию Тесеєві швидше, ніж встигла зрозуміти, що робить. 

Тесей підхопив її без жодних зусиль, тримаючи міцно, ніжно. Сміх Айзи змішався з його власним і відлунював від стін кабінету і коридору, летів далі – аж на заклопотані вулиці Аніру, де для некромантів завжди знайшлася би робота.

_________________________

Ось і закінчилася ця історія! Сподіваюся, вам було цікаво спостерігати і за пригодою, і за стосунками Айзи та Тесея. Можливо, ви заінтриговані, куди поділася пані Серпик, та і взагалі – хто вона така? Що ж, тоді підписуйтеся і чекайте на нову історію, бо вона буде саме про неї. Читати її, звісно ж, можна буде окремо, вона зовсім не пов'язана із цією книгою. 

Пишіть у коментарях, що думаєте про "Пастку для некромантки", і побачимося у нових книгах!

Кінець