Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Сама досконалість, протез ідеально доповнював звіра хоч і був трохи замалим для нього. Демон жодного разу навіть не подумав що організм арктантропа міг залишати якісь краплі вводимих речовин у собі, як наслідок, цей коктейль зробив Ітана більшим, лютішим, сильнішим і зовсім нечутливим до болю.

Кожен удар здригав стіни башти а силове поле потроху згасало. Ще удар, ще один і раптом усе потухло, енергосистема башти була перевантажена. З’явилась рота охорони, усі як і нападники на звалищі - машини та перевертень просто м’яв їх своїм протезом вбиваючи за принципом один удар - один ворог. І це вже тримаючи тіло Марії під пахвою.

Довелось Орфейну вийти особисто, він спробував зупинити ошалілого звіра за допомогою телекінезу але натомість зробив із себе ціль. Ітан скинув його потуги немов то була набридлива комаха і спробував протаранити плечем демона-хмару але той не був матеріальним. Збив плечем лиш його білий халат і штані а далі пробив власним тілом панорамне вікно, котре було якраз позаду головного дослідника і на яке просто не звернув уваги, бо так хотів помститись своєму кату.

Тепер вони летіли разом, він і Марія, все ще непритомна. Внизу був сніг, вгорі чорне нічне небо і два обличчя, виглядаючи через щойно зроблену діру у башті - Парсонса і О’Брайена.

Якось він зміг перегрупуватись у польоті щоб увесь удар при тому прийшовся на нього, бо Орфейн міг лишити Марію без регенерації як до того робив з ним та разом з тим і втратив форму звіра.

- Альооо! - донісся голос Кайли.

- Кайла? Якого біса ти робиш у Марії в заду!?

Тим часом до зіткнення з асфальтом під невеличким шаром снігу лишалось близько секунди, але на нього приземлився вже тільки одяг. В останню секунду ліквідаторка телепортувала їх обох на своє ліжко, дивно навіть як вона витримала інерцію, набрану за час падіння і лишилась цілою?

Ще цікавіше чому афрокровійка не телепортувала їх разом з одягом? У Ітана його звісно не було, порвався при трансформації а от Марія була у робі, ще під час падіння.

- Її могли отруїти, - повідомив він, вскакуючи з постілі. Якраз в цей момент тіло остаточно відторгло протез і важка сталева рука грюкнула об підлогу. Та і хай би собі лежала, якби не дивний тік-так-тік-так. - Відкривай вікно, швидко! – наказав перевертень, ошаліло.

Через пару секунд та рука вже летіла високо понад будинками сонного міста а тоді - БАХ! - вибухнула так, що у ближніх до вибуху будівель повибивало вікна.

- Звідки ти взяв ту дурню, любчику?

- Нізвідки, нав’язали по акції, довелось з собою забрати. То ви двоє спланували мене врятувати?

- Ну так...

- План лайно.

- Згодна, добре що план Б спрацював.

- То котрий?

- Той в якому я відрубаю електрику у всій башті ВЕСПЕР’а начаклувавши масштабний електромагнітний зсув, а ти що думав, що то через тебе сталось?

- Насправді, так. Є у тебе щось вдягнути? - ліквідаторка показала на шафу а сама почала чаклувати над нагою вампіркою. - Трохи промазав, - сказав він, показуючи повний гардероб секс-іграшок, панчох, ліфчиків, стрінг і іншого добра.

- А, так, в іншому пошукай, - навіть не засоромилась магічка.

- Як Рена? Де вона? - запитав одягаючись.

- На звалищі, потребує тебе.

- То я піду прямо до неї... де ми зараз до речі?

- В Реінбурзі, на одній з моїх квартир.

Ітан Метью Мюллер не встиг навіть двох вулиць пройти коли зустрів її, гарну як ніколи.

Хтось бурмотів якусь нісенітницю недалеко від них але хіба то мало значення? Він тут і вона теж а п’яниць на вулицях завжди вистачало.

Заради нього вона прийняла форму людини з вухами і хвостами, хоч і не фізично, хоч і була все ще духом. Але він оцінив той жест, був щасливий її бачити, побіг до коханої, знав що не зможе доторкнутись але хотів хоча б зімітувати той доторк.

Вони не встигли навіть слова вимовити один одному.

Її не стало.

Тендітне примарне тіло вивернуло, розірвало навпіл і ті частини розвіялись, розтали серед снігу немов її ніколи і не було.

- Чорт, а я так надіявся що зможу її вкрасти, - навіть не закінчивши бурмотіти своє закляття Дейно зупинився аби пожалітись невідомо кому.

Привид-слуга Маня була з ним, одразу накинулась на перевертня, кричала так, що перебудила напевно цілий квартал, довибивала вікна там, де вони ще були а заодно і лишила ведмедя барабанних перетинок.

Вона зникне одразу як помре її хазяїн.

Байдуже, глухий чи ні, Ітан втратив найдорожче і тепер насувався на некроманта як невмолима смерть, повільною, розміреною ходою.

Він вбив його двома ударами, повалив на землю і припечатав у асфальт важким кулаком, втім він продовжував бити в землю, здіймаючи стовпи праху і снігу, на тому місці де ще декілька секунд тому був цей вампір. Він навіть не відчував як у шкіру впиваються осколки скла, як організм виштовхує їх назовні лише для того щоб впитися знову з кожним новим ударом. Лють затьмарює розум, здебільшого...