Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Так чи інакше на сорок четвертому їх зустрів Орфейн особисто, вампірка навіть не зреагувала коли демон увіткнув їй голку прямо в шию і ввів жовтий розчин. Миттєво у неї підкосились ноги і вона почала втрачати свідомість.

- Як я і думав, - промовив демон. - Ти мала використати сироватку №32 а не №29, невже не помітила яка ця пані холодна? - вичитував Заріну.

- Але ж кігті...

- Таак, кігті, то вже цікаво, вампірка з кігтями, вампірка-перевертень, навіть цікавіше за того однорукого, думаю ми з тобою добре розважимось, юна леді. В камеру її!

Однорукого... то він десь тут...

***

І що вона робить?..

Га?

Злякалась одного хлопчика.

Але ж він єдиний ніс їй загрозу, перший вселив в неї жах, котрого вона ніколи не відчувала. Боялась, так, як і будь-яка жива істота але ж та сила...

То й що з того, що?

Хіба він не ладен того аби заради нього ризикнути усім?

Вперше за чотириста років життя вона зустріла когось, хто не тільки подарував їй своє кохання а і закохав її у себе. Вперше, а тепер що?

Вона сидить і труситься в підвалі, загубивши рахунок годинам і дням, дивиться на спальне місце власної конкурентки, котра якраз вирушила рятувати його.

- Пильнуй його, Рена, бо інакше він стане моїм, - попередила лисицю Марія коли вони вперше говорили сам на сам.

- Хіба не він тебе вбив? Невже він тобі досі подобається?

- Він, вбив і тим самим не лишив мені вибору. Я тепер не така вродлива як за життя, до того ж людей лякає мій шрам, мої кігті, мої очі а його - ні.

- Навіть якщо він проміняє мене на... тебе, що ти будеш з ним робити? Тебе не буде бентежити те, що він не має однієї руки?

- Ти ж з ним щось робиш... а я теж хочу ласки, ніжності, аби хтось піклувався про мене, хто краще підходить на цю роль за мого власного вбивцю?

А наступного разу тихенько вибачилась і сказала їй:

- Він весь твій, вірний, як приручений пес, - з образою і розпачем у голосі, такі були слова Марії.

Він її не зрадив а вона його кинула напризволяще...

А чи живий він досі?

Хіба це має значення, навіть якщо він помер і переродився у вампіра він все одно лишиться Ітаном, її Ітаном.

Як можна сидіти осторонь, коли твій коханий страждає в полоні? Чхати що запізно, чхати на того Дейно, вона має врятувати його.

***

А за три години до того, як Марію врешті решт схопили і додали до колекції піддослідних, Ітана ввели в непритомний стан через екстракт срібла і поклали на операційний стіл.

Орфейн давно мав на думці цікавий експеримент. Хтів поєднати надприродну силу якогось створіння з власною розробкою, створити кіборга здатного до магії, до вічного життя, гіпнозу, прискорення... або ж перетворення.

Як вдало що у нього в розпорядженні якраз був перевертень-каліка якому б дуже пасував той протез, і якому не доведеться до того нічого відрубати аби створити під нього «вікно».

Тож поки срібло у крові Ітана отруювало його і відключило надприродну регенерацію Орфейн особисто творив свою справу. Різав, з’єднував, підключав, замінював і зшивав аж поки обрублене плече перевертня не стало плавно переходити у трохи завелику металеву руку. Розмір був частиною дизайну, бо ця кінцівка мала особливо пасувати перевертню коли той прийме форму звіра на повний місяць.

До камери його кинули напівпритомного, протез неприємно тягнув тіло вниз і поки йому не ввели №54  взагалі не міг піднятись.

- Від’єднались, - сказав Орфейн з іншого боку силового поля.

- Хто від’єднались? - не розуміючи спитала аспірантка.

- Контакти, від його мозку від’єднались. Схоже створити слухняного перевертня мені так і не вдасться.

Сам демон розумів, що то почалась регенерація і якщо вже ті проводки відпали то і вся рука буде відторгнута через деякий час а поки що вона ще була під’єднана до нервової системи пана Мюллера.

Оклигавши, Ітан cпершу почухав макітру а тоді вже помітив сталеву руку бо не одразу усвідомив що робить ту дію не лівою рукою. Протез був трохи важкий, але на диво перевертень навіть рухи ним відчував навіть доторки до поверхонь. На мить у ньому спалахнуло почуття ностальгії, він згадав як це, мати обидві руки і навіть посміхався, роблячи елементарні рухи а тоді помітив її.

Через два силових бар’єри, через коридор, у камері напроти його лежала непритомна Марія. Він бачив її обличчя, бачив і чув запах ліків із маленької ранки на її шиї, то вона намагалась врятувати його?

Усі звуки стихли, у вухах немов шуміло щось, віддалено нагадуюче море а сам Ітан збожеволів. Бив у силове поле обома руками справжньою і сталевою, кричав, ричав, попутно його м’язи набухали, кістки ламались, шкіра вкривалась бурою шерстю і ось вже Орфейн бачив те, чого жадав від перевертня.