Роберт Грін - 48 законів влади

повалення імператора. Навіть тим, хто досяг вершини влади, краще враховувати думку людей, бо рано чи пізно може знадобитися підтримка народу.

Нарешті, завжди є місце для ґедзя, людини, яка зневажає традиції й висміює те, що втратило життєздатність у культурі. Наприклад, Оскар Уайльд досяг значного суспільного впливу завдяки такому: він пояснював, що зневажає звичайний перебіг речей, і аудиторія під час публічних читань не лише очікувала, що він її ображатиме, але й вітала це. Утім зауважмо, що ця ексцентричність зруйнувала його долю. Навіть якби життя цього письменника склалося не так трагічно, пам’ятаймо, що він був незвичайний геній: якби не його хист розважати, кпини Уайльда трактували б як образи.

Закон 39.

Скаламутьте воду, щоб упіймати рибку

СУДЖЕННЯ

Гнів та емоції стратегічно контрпродуктивні. Вам треба завжди залишатися спокійними і об’єктивними. Але якщо вам удасться, залишаючись спокійними, розлютити ворогів, ви отримаєте безперечну перевагу. Роздратуйте недругів. Знайдіть шпарину в їхньому марнославстві, через яку їх можна роз’ятрити, — і вони у вас на гачку.

ІТАКІ СІҐЕМУНЕ САМ ЗМЕЛЮЄ ЧАЙ

Кіотський сосідай Ітакура Суво-но-камі Сіґемуне захоплювався Тядо (чайна церемонія) і зазвичай сам змелював свій чай, засідаючи в суді як суддя. І ось чому. Якось він попросив друга Еікі, торговця чаєм, сказати відверто, що люди думають про нього. «Ну, — сказав Еікі, — вони кажуть, що ви дратуєтеся через тих, хто не може до пуття свідчити, й картаєте їх, і люди бояться, аби ви розглядали їхні справи, тому що встановити правду однаково не вдається».

Я радий, що ви мені це сказали, — відповів Сіґемуне, — я й сам тепер бачу, що звик різко розмовляти з людьми, і, звичайно, прості люди й ті, хто не вміє виступати, починають хвилюватися й не можуть викласти свою справу до пуття. Я потурбуюся, щоб надалі такого більше не було». Відтоді він у суді ставив перед собою чайний млинок, а попереду — невеличку сьодзі з васі, і тоді Сіґемуне сідав і змелював чай, заспокоюючись у такий спосіб, коли слухав виклад справи. Тепер йому нескладно було побачити, чи він хвилюється, бо, коли він був спокійний, змелений чай потрібної консистенції сипався рівномірно. Таким чином, судовий розгляд відбувався безсторонньо, і люди верталися із суду задоволеними.

Тядо: японська чайна церемонія. А. Л. Седлер, 1962 р.

Порушення закону

У січні 1809 року Наполеон, збуджений і стривожений, поспішав до Парижа з Іспанії. Його шпигуни й повірники підтверджували чутку, що міністр закордонних справ Талейран разом із міністром поліції Фуше організовували проти нього змову. Відразу після прибуття до столиці шокований імператор викликав до себе міністрів. Щойно вони приїхали, він провів їх до зали нарад, а тоді почав ходити сюди й туди, нарікаючи на те, що якісь змовники гуртуються проти нього, спекулянти обвалюють біржу, законодавці не поспішають здійснювати його політику, а власні міністри підривають його владу.

Поки Наполеон говорив, Талейран із байдужим виглядом слухав, спершись на камін. Дивлячись Талейранові в очі, Наполеон голосно промовив: «Зрада міністрів виявляється тоді, коли вони починають сумніватися». Промовляючи слово «зрада», Наполеон сподівався, що міністр перелякається. Але спокійний Талейран лише усміхнувся у відповідь.

Вигляд підданого, який безтурботно вислуховує звинувачення, які погрожували йому шибеницею, довів Наполеона до краю. Деякі міністри, сказав він, хочуть його смерті, і ще на крок наблизився до Талейрана, який і далі дивився спокійно. Нарешті Наполеон вибухнув. «Ви боягуз, — вигукнув він в обличчя Талейрана, — ганьба вам. У вас немає нічого святого. Ви могли б продати власного батька. Я збагатив вас, а ви прагнете всіляко мені зашкодити». Інші міністри не йняли віри й перезиралися, вони досі не бачили безстрашного генерала, завойовника Європи, в такому стані.

«Ви заслуговуєте, щоб вас розбили на друзки, як скло, — продовжував Наполеон і притупнув ногою. — У мене досить влади, щоб зробити це, але я занадто зневажаю вас, щоб бруднитися. Чому я не повісив вас на воротах Тюїльрі? Але час ще є». Наполеон задихався від крику, почервонів, вирячив очі, але вів далі: «Між іншим, ви лайно в шовкових панчохах… А ваша дружина? Чому ви не говорили мені, що Сан-Карлос її коханець?» — «Мені й на гадку не спливло, сір, що ця інформація якось вплине на вашу чи мою велич», — спокійно відказав незворушний Талейран. Наполеон вигукнув ще кілька образ і пішов геть. Талейран поволі прошкандибав через кімнату. Слуга подав плащ, а він звернувся до колег-міністрів (усі боялися, що більше ніколи його не побачать) і сказав: «Дуже шкода, панове, що велика людина так поводиться». Попри весь свій гнів, Наполеон не заарештував свого міністра закордонних справ. Він просто звільнив його з посади і заборонив з’являтися при дворі, вважаючи, що для такої людини приниження — достатнє покарання. Невдовзі всі дізналися про те, як імператор утратив контроль над собою і як Талейран принизив його, зберігаючи самовладання і гідність. Сторінку перегорнуто: вперше люди бачили, як великий імператор утратив витримку в складній ситуації. Усі відчули, що йдеться до занепаду. Як згодом казав Талейран: «Це стало початком кінця».

Тлумачення

Це справді був початок кінця. До Ватерлоо залишалося ще шість років, але Наполеон поволі сповзав до поразки, що кристалізувалася в 1812 році після катастрофічного вторгнення до Росії. Перші ознаки цього помітив Талейран, особливо на прикладі ірраціональної війни з Іспанією. Ще 1808 року міністр вирішив, що задля миру в Європі Наполеон має піти. І тому він із Фуше організували змову проти імператора.

Можливо, змова була лише хитрістю, покликаною збити Наполеона з пантелику. Бо важко повірити, буцімто двоє найбільш практичних чоловіків в історії зупиняться у своїй змові на півдорозі. Можливо, вони просто каламутили воду, аби спонукати Наполеона помилитися. І ось усі побачили, як імператор у нападі гніву втрачає самовладання, що дуже зашкодило його іміджу.

Це проблема дражливої реакції. Спочатку це може викликати страх, але тільки в небагатьох. З часом буря вщухає і з’являються інші реакції — збентеження і незручність через утрату крикуном самовладання й обурення через почуте. Спересердя ви вдаєтеся до несправедливих і перебільшених звинувачень. Кілька таких тирад — і люди почнуть рахувати дні до вашого залишення сцени.

Якщо можна, варто обійтися без ворожості… Зовсім зайве розмовляти з людиною зі злістю, демонструвати ненависть словами або своїм виглядом — це небезпечно, нерозумно, безглуздо і вульгарно. Злість і ненависть можна виявляти лише своїми діями. Почуття будуть дієвіші, доки ви не вдаєтеся до інших способів. Укус отруйний лише в холоднокровних тварин.

Артур Шопенгауер (1788—1860 рр.)