Роберт Грін - 48 законів влади

Дізнавшись про змову проти нього, у якій узяло участь двоє найважливіших міністрів, Наполеон, звичайно, мав усі підстави для занепокоєння і гніву. Але такою злісною реакцією на людях він лише продемонстрував своє розчарування. Виявити своє розчарування прилюдно означає показати, що ви більше не впливаєте на перебіг подій; це безпорадна дія дитини, яка вдається до істерики, щоб наполягти на своєму. Владна людина ніколи не виявляє таку слабкість.

У цій ситуації Наполеон міг зробити інакше: подумати про те, чому двоє високопосадовців повстали проти нього, й вислухати та розпитати їх. Міг би спробувати перетягти їх на свій бік. Міг би навіть спекатися їх, перетворивши ув’язнення або страту на зловісну демонстрацію сили.

Без тирад, без дитячих вибриків, без незручних ефектів післядії — тільки спокійний і рішучий розрив відносин.

Пам’ятайте: напади гніву не лякають і не стимулюють лояльність. Вони лише викликають сумніви щодо вашої сили. Демонстрація слабкості, бурхливі емоції — провісники падіння владної особи.

Дотримання закону

Наприкінці 1920-х років Хайле Селассіє майже забезпечив собі цілковитий контроль над Ефіопією, яка, на його думку, потребувала сильного і об’єднаного керівництва. Як регент імператриці Заудіту (пасербиці покійної королеви) і претендент на трон, Селассіє витратив кілька років на послаблення влади різних ефіопських воєначальників. На його шляху залишалась одна перешкода: імператриця та її чоловік Рас Ґуґса. Селассіє знав, що королівське подружжя ненавидить його і хоче позбутися, і тому, щоб припинити їхню змову, він призначив Ґуґсу губернатором північної провінції Беґемедер, змусивши його поїхати зі столиці, де жила імператриця.

Протягом кількох років Ґуґса вдавав лояльного адміністратора. Але Селассіє йому не довіряв, бо знав, що Ґуґса та імператриця хочуть помститися. Час минав, але Ґуґса нічим себе не виявляв, і шанси змови лише зростали. Селассіє знав, що треба робити: виманити Ґуґсу й змусити його діяти, не завершивши приготування.

МАВПА І ОСА

Мавпа жувала стиглу грушу, а їй докучала настирлива оса, яка неодмінно хотіла отримати свою частку. Вона спершу лякала мавпу, щоб та негайно задовольнила її вимогу, а потім просто примостилася на плід, але мавпа її відігнала. Уїдлива оса почала лаятись; використавши весь арсенал образ, які мавпа спокійно слухала, оса так роз’ятрилася, що, забувши про покарання, підлетіла до морди мавпи та вжалила її з такою люттю, що не змогла витягти жало й відірвалася від мавпи, залишивши його в рані, але й прирікши себе на смерть більш болісну, ніж укус, отриманий мавпою.

Байки, Джонатан Берч (1783—1847 рр.)

Протягом кількох років північне плем’я азебу ґалла вело повстанську боротьбу з офіційною владою, грабуючи місцеві села і відмовляючись платити податки. Селассіє не протидіяв повстанцям, даючи їм змогу зміцнитися. Нарешті, 1929 року він наказав Расу Ґуґсі повести армію проти повстанців. Ґуґса погодився, але подумки обурювався, бо не мав претензій до азебу ґалла, а наказ боротися з ними вражав його гордість. Він не міг не виконати наказ, але, збираючи армію, почав поширювати огидні чутки, начебто Селассіє планує покатоличити країну та перетворити її на колонію Італії. Армія Ґуґса росла, і деякі племена, звідки походили солдати, потай домовилися повстати проти Селассіє. У березні 1930 року величезна армія чисельністю 35 000 солдатів рушила, але не на азебу ґалла, а на південь — до столиці Аддис-­Абеби. Упевнено спираючись на свою потугу, Ґуґса відверто очолив священну війну проти Селассіє, щоб його повалити і повернути країну справжнім християнам.

Він не помітив приготованої пастки. Перш ніж наказати Ґуґсі воювати з азебу ґалла, Селассіє підстрахувався, забезпечивши собі підтримку ефіопської церкви. Ще до повстання він підкупив кількох основних союзників Ґуґси, аби ті не брали участі в битві. Коли повстанська армія рушила на південь, з’явилися літаки, що скидали летючки, у яких ішлося про те, що церковні ієрархи визнали Селассіє реальним християнським лідером Ефіопії й піддали екскомунікації Ґуґсу за розпалювання громадянської війни. Летючки значно зменшили запал учасників священної війни. І коли вже мала розпочатися битва, а обіцяна Ґуґсі підтримка союзників не з’явилася, солдати почали тікати чи переходити на інший бік.

Коли почався бій, повстанська армія швидко розпалася. Рас Ґуґса відмовився здатися й поліг у бою. Імператриця з розпуки через смерть чоловіка померла через кілька днів. 30 квітня Селассіє офіційно проголосив себе імператором Ефіопії.

Тлумачення

Хайле Селассіє завжди дивився на кілька ходів уперед. Він знав, що, коли дозволити Расу Ґуґсі визначити час і місце повстання, небезпека буде набагато більшою, ніж якщо змусити його діяти за планом Селассіє. Тож він спровокував його на заколот, натиснувши на його гідність: він наказав йому воювати проти тих, із ким Ґуґса не сварився, від імені людини, яку ненавидів. Продумавши все наперед, Селассіє подбав про те, щоб повстання Ґуґси зійшло нанівець, і тоді можна буде покінчити з двома останніми ворогами.

Квінтесенція цього закону: коли води тихі, у ваших опонентів є час і простір, щоб змовлятися проти вас на свій розсуд. Тож скаламутьте воду, змусьте рибку спливти до поверхні — нехай ваші супротивники діють без підготовки, а ви перехопіть ініціативу. Для цього найкраще грати на неконтрольованих емоціях: гордості, марнославстві, любові, ненависті. Щойно вода скаламутиться, дрібна рибка мусить вхопити принаду. Що більше ваші суперники зляться, то більше втрачають самовладання і, врешті-решт, потрапляють у вашу водокручу та гинуть.

Суверенові не личить піднімати військо зі злості й роздратування, вождь не повинен починати війну через гнів.

Сунь-цзи, IV ст. до н. е.

ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ ЯМА

У Кіньо, офіцера другого рангу, був брат, верховний жрець Ріогаку, людина з украй нестерпним характером. Поруч із його монастирем росло височезне кропивне дерево, через що люди почали називати його — верховний жрець Кропивне Дерево. «Це обурливе прізвисько, — сказав верховний жрець і зрубав дерево. Залишився пень, і тепер люди називали його Верховний Жрець Пень. Ріогаку роздратувався ще більше, викопав пень і викинув його геть, але потому залишилася яма. І тепер люди його називали Верховний Жрець Яма.

Дозвільні есе, Кенко, Японія, XIV ст.

Ключі до влади

Злостивці закінчують тим, що стають посміховиськом, бо їхня реакція здається несумірною тому, що її викликало. Вони все сприймають надто серйозно, перебільшуючи образу. У них надмірна чутливість до дрібниць, і смішно, як вони усе сприймають на свій карб. Ще комічніша їхня переконаність у тому, що спалахи гніву свідчать про їхню силу. А насправді все навпаки: дражливість — не сила, а безпорадність. Своїми зривами людей можна вразити лише на деякий час, але, врешті, до вас просто втратять повагу.