Роберт Грін - 48 законів влади

ми вчимося приховувати свої думки, кажучи те, що люди від нас хочуть почути, робимо це обачно, щоб не образити їх. Для більшості це природно: є ідеї й цінності, які люди приймають, і сперечатися безглуздо. Ми віримо в те, що хочемо, але поза домом надягаємо маску.

Проте є люди, які вважають такі обмеження неприпустимим порушенням їхньої свободи, які прагнуть довести вищість своїх цінностей і вірувань. Однак їхні аргументи мало кого переконують, і ображених буває набагато більше. Аргументи не працюють, бо більшість людей тримається своїх ідей і цінностей, не замислюючись над ними. У їхніх віруваннях є великий емоційний складник: насправді вони не хочуть трансформувати спосіб свого мислення, і, коли ви кидаєте їм виклик — чи безпосередньо за допомогою аргументів, чи опосередковано через свою поведінку, — вони ставляться до вас вороже.

МІСТЯНИН І МАНДРІВНИК

«Озирнися, — сказав містянин, — це найбільший ринок у світі». — «Звичайно, ні, — заперечив мандрівник. «Ну, може, не найбільший, — сказав містянин, — але вже напевно найкращий». — «Ви і в цьому помиляєтеся, я можу розповісти вам…»

Мандрівника ховали в присмерку.

Байки, Роберт Луїс Стівенсон (1850—1894 рр.)

Мудрі й розумні люди рано доходять висновку, що можна демонструвати звичаєву поведінку й висловлювати звичаєві ідеї, не вірячи в них. Влада, якої вони завдяки цьому досягають, дає їм змогу думати, як їм заманеться, ділитися цими думками з тими, з ким хочуть, не зазнаючи при цьому ні ізоляції, ні остракізму. Здобувши владу, вони зможуть переконати ширше коло в слушності своїх ідей, роблячи це опосередковано і вдаючись до стратегій Кампанелли — іронії та інсинуацій.

Якби Мак’явеллі мав монарха за учня, то найперше він би йому порадив написати книжку проти мак’явеллізму.

Вольтер (1694—1778 рр.)

Наприкінці XIV століття іспанці почали масово переслідувати євреїв: їх тисячами вбивали, а решту виганяли з країни. Ті, хто залишався в Іспанії, мали перейти в католицтво. Але протягом 300 наступних років іспанці виявили тривожний феномен: багато новонавернених зовні жили як католики, але зберігали юдейські вірування, дотримувалися своєї релігії в приватному житті. Багато хто з цих маранів (від іспанської лайки «маррано», що означала «свиня») домігся високої посади на державній службі, поріднився з великим панством через шлюб, удавав християнську побожність, і раптом на схилі віку виявлявся юдаїстом. (Іспанська інквізиція була покликана дати їм раду.) З роками вони опанували мистецтво лицемірства, виставляючи напоказ розп’яття, роблячи щедрі пожертви церквам і припускаючись антисемітських зауважень, — і все це для збереження внутрішньої свободи і вірувань.

Марани знали, що в суспільстві головне — зовнішні прояви. І сьогодні те саме. Стратегія проста: наслідувати Кампанеллу, який написав «Переможений атеїзм», імітувати приєднання до більшості, навіть удавати завзятого захисника панівної ортодоксії. Якщо ви будете дотримуватися традицій на людях, нікому не спаде на думку, що в приватному житті ви мислите інакше.

Не обманюйте себе, нібито сьогодні вже нема давньої ортодоксії. Джонас Солк, приміром, гадав, що наука поза політикою і соціальними умовностями. І ось, працюючи над створенням вакцини проти поліомієліту, він порушив усі правила: оприлюднив своє відкриття до демонстрації його науковій спільноті, привласнив собі заслуги розроблення вакцини, не віддавши належне першопрохідцям і зробивши із себе зірку. Людям він, може, подобався, але вчені піддали його осуду. Через неповагу до професійної етики він опинився в ізоляції і витратив багато років, щоб залагодити цю справу, одержати фінансування і налагодити співпрацю.

Бертольт Брехт піддавався переслідуванню сучасної інквізиції — Комісії американського конгресу з розслідування антиамериканської діяльності — і підійшов до цього дуже винахідливо. Протягом Другої світової війни Брехт, з перервами, працював у Голлівуді, а в 1947 році його викликали в Комісію відповісти на запитання з приводу його гаданих симпатій до комуністів. Інші письменники, викликані туди, обрали тактику нападу на членів Комісії і, щоб пробудити до себе симпатію громадськості, поводилися дуже войовничо. А от Брехт, який насправді постійно працював на комуністичну ідею, повівся інакше: він відповідав на питання двозначно, і його відповіді було важко інтерпретувати. Назвімо це стратегією Кампанелли. Брехт навіть прийшов у костюмі — що було рідкістю для нього — і палив сигару під час слухань, знаючи, що сигари є слабкістю одного з комітетників. Справа закінчилася тим, що він зачарував членів Комісії, і його відпустили без покарання.

Брехт переїхав до Східної Німеччини, де на нього чекала інша інквізиція. Там при владі були комуністи, які піддали його п’єси критиці, звинувачуючи письменника в декадентстві та песимізмі. Він з ними не сперечався, а лише поробив косметичні правки в сценарних планах, щоб не наражатися на їхню критику. Це дало йому змогу зберегти друковані тексти п’єс. В обох випадках зовнішній конформізм давав йому свободу безперешкодно працювати, не міняючи звичного способу мислення. Зрештою, Брехтові вдалося спокійно пережити небезпечні часи в різних країнах за допомогою невеличких ортодоксійних вихилясів і довести, що він сильніший за сили репресії.

Владні особи не лише уникають образ Павсанія і Солка, а й навчаються грати розумну лисичку, удаючи рівність із усіма. Такі були розваги шахраїв і політиків протягом сторіч. Такі лідери, як Юлій Цезар і Франклін Делано Рузвельт, подолали свій природний аристократизм, щоб наблизитися до простого люду. Вони проявляли це в незначних жестах, часом символічних, аби показати людям, що поділяють їхні цінності, попри різний соціальний статус.

Логічне продовження такої практики — неоціненна здатність бути всім для всіх. Коли виходите у світ, залиште вдома свої ідеали й цінності та надягніть маску, що найкраще пасує тій групі, у якій ви перебуватимете. Бісмарк це успішно робив роками; траплялися люди, які здогадувалися, що йому треба, але не настільки добре, аби це на щось впливало. Більшість проковтне принаду, бо їй приємно думати, що ви поділяєте її ідеї. Якщо бути обачним, вас не вважатимуть лицеміром, бо люди насправді не знають, що ви хочете. Ніхто не закине вам брак цінностей. Зрозуміло, вони у вас є — ті, які ви поділяєте в їхньому товаристві.

Авторитетна думка: Не давайте святого псам і не розсипайте перлів своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас (Євангеліє від Матвія, 7:6).

Образ: чорна вівця. Стадо уникає чорну вівцю, не знаючи напевно, чи належить вона до нього. Вона плентається позаду або блукає неподалік від отари, де її захоплюють і з’їдають вовки. Тримайтеся в стаді — у гурті безпечніше. Відрізняйтеся від нього думками, а не кольором шерсті.

Зворотний бік

Виокремлюватися з гурту варто лише тоді, коли ви вже утвердилися при владі — тоді відмінність від решти показуватиме дистанцію між вами. Президент США Ліндон Джонсон іноді проводив наради, сидячи на унітазі. Оскільки ніхто не міг претендувати на такий «привілей», Джонсон таким чином показував, що йому необов’язково дотримуватися протоколу та етики. Римський імператор Калігула теж бавився в такі ігри: важливих відвідувачів він приймав, одягши жіночу спідню білизну або купальний халат. Іще він зажадав, щоб його коня обрали консулом. Але така поведінка йому не минулася: народ ненавидів Калігулу, і ці його витівки призвели до