Ю. Несбе - Поліція

— Він думав, що я прийшла поговорити з ним про домашнє завдання. Але він неправильно мене зрозумів. Я прийшла спокусити його.

— Знаєш що, дівчинко моя? Я вже зрозуміла, що тобі це вдалося. І тепер ти говориш, що добилася того, за чим прийшла, і все-таки називаєш це зґвалтуванням? Тож що сталося? Ти повторювала своє збуджене і начебто цнотливе "ні, ні" доти, поки не прозвучало "ні", в яке ти повірила, і тобі здалося, що він повинен був повірити в це "ні" задовго до тебе?

Ракель несподівано зрозуміла, що її мова схожа на приспів захисника на судовому процесі за звинуваченням у зґвалтуванні, яких вона побачила немало. Ракель ненавиділа цей приспів, але як юрист вона розуміла і приймала його часте виконання. Справа була не лише в риториці, Ракель відчувала, що так і мало бути, інакше бути просто не могло.

— Ні, — відповіла Сільє. — Я хочу сказати вам, що він мене не ґвалтував.

Ракель часто заморгала, намагаючись відмотати звукову доріжку на декілька секунд назад, щоб упевнитися, що вона усе зрозуміла правильно. Не ґвалтував.

— І я погрожувала, що звинувачу його в зґвалтуванні, тому що… — Дівчина вказівним пальцем змахнула сльозу, але очі її в ту ж мить знову наповнилися вологою. — Тому що він хотів повідомити керівництво академії, що по відношенню до нього я поводжуся неналежним чином. І у нього були для цього усі підстави. Але я була у відчаї, я хотіла випередити його, звинувативши у зґвалтуванні. Я хотіла сказати йому, що передумала і дуже жалкую за тим, що зробила. Що це… так, що це був злочин. Неправдиве звинувачення. Стаття сто шістдесят восьма Кримінального кодексу. До восьми років позбавлення волі.

— Правильно, — відповіла Ракель.

— Авжеж, — посміхаючись крізь сльози, вимовила Сільє. — Я забула, що ви юрист.

— Звідки ти це знаєш?

— О, — Сільє шмигнула носом, — мені багато що відомо про життя Харрі. Я вивчала його, так би мовити. Він був моїм ідолом, а я — дурненькою дівчинкою. Я навіть займалася розслідуванням вбивств поліцейських заради нього, думала, що зможу йому допомогти. Усе розпочалося з короткої розповіді про те, як пов’язані між собою частини цієї справи. Я, безглузда студентка, хотіла пояснити Харрі Холе, як упіймати ката поліцейських, — Сільє видавила з себе ще одну посмішку, похитуючи головою.

Ракель схопила рулон паперових рушників і простягла їй.

— І ти прийшла сюди, щоб розповісти йому все це?

Сільє повільно кивнула:

— Він не бере слухавку, якщо бачить, що дзвоню я. І я вирішила сходити на пробіжку тут, щоб подивитися, чи немає його вдома. Я побачила, що машини немає на місці, і збиралася піти, але потім помітила вас у вікні кухні. І подумала, що розповісти усе прямо вам буде ще краще. Це кращий доказ того, що я говорю те, що думаю, і коли я йшла сюди, я робила це без усякої задньої думки.

— Я бачила, як ти стояла там, на вулиці, — сказала Ракель.

— Так. Мені потрібно було добре подумати. І набратися мужності.

Ракель відчула, як її лють змінила адресата: від закоханої дівчини із занадто відкритим поглядом, що заплуталася, вона перекинулася на Харрі. Він не сказав їй ні слова! Але чому?

— Добре, що ти прийшла, Сільє. Але тепер тобі, напевно, час іти.

Сільє кивнула і підвелася.

— У моїй сім’ї були випадки захворювання на шизофренію, — сказала вона.

— Он як? — вимовила Ракель.

— Так. Мені здається, я не зовсім нормальна, — і додала грайливим тоном: — Але це зовсім не страшно.

Ракель провела її до дверей.

— Ви більше мене не побачите, — пообіцяла Сільє, стоячи на сходинках ґанку.

— Бувайте, Сільє.

Ракель стояла у дверях, склавши руки на грудях, і дивилася услід дівчині, що біжить по двору. Цікаво, чому Харрі нічого їй не сказав? Думав, що вона йому не повірить? Що, незважаючи ні на що, їх знову накриє тінь недовіри?

Пізніше прийшла наступна думка: а чи повинна була з’явитися ця тінь недовіри? Наскільки добре вони знають одне одного? Наскільки добре одна людина може знати іншу?

Одягнена в чорне фігурка з танцюючим світлим хвостиком щезла задовго до того, як розтанув звук кроків кросівок по гравію.

— Він викопав її, — сказав Бйорн Гольм.

Руар Мідтстюен сидів, схиливши голову і почухуючи потилицю, на якій короткі волосинки дибилися, як щетина гребінця. Настала темрява, ніч безшумно наповзла на них, що мовчки сиділи у світлі фар автомобіля Мідтстюена. Коли Мідтстюен нарешті заговорив, Бйорну довелося нахилитися до нього, щоб розчути його слова.

— Моє єдине… Єдиноутробне… — він кивнув. — Він просто зробив те, що повинен був зробити.

Спочатку Бйорн подумав, що недочув. Потім — що Мідтстюен, напевно, неправильно висловився, він не це хотів сказати, що одне слово замінилося, випало або опинилося не на тому місці в реченні. Та все ж речення було таким ясним і зрозумілим, що звучало цілком природно. Кат поліцейських просто зробив те, що повинен був зробити.

— Принесу інші квіти, — сказав Мідтстюен, піднімаючись.

— Звичайно, — відповів Бйорн, роздивляючись маленький букетик, що лежав край дороги.

Його співрозмовник сховався за автомобілем. Слухаючи, як відчиняється багажник машини, Бйорн думав про слово, яке вжив Мідтстюен. "Моє єдине…. Моє єдиноутробне дитя". Це нагадувало про конфірмацію і про слова Еуне, що вбивця вважає себе Богом. Мстивим Богом. Але Бог ще й жертвував. Пожертвував свого власного сина. Розіпнув його на хресті. Виставив на огляд натовпу. Натовп дивився на нього і уявляв собі його страждання. Як сина, так і батька.

Бйорн уявив собі Фію Мідтстюен, яка сиділа, спалена, на стільці. "Моє єдиноутробне". Двоє. Чи троє. Їх було троє. Як же священик називав це?

З багажника донісся дзенькіт, і Бйорн подумав, що квіти, напевно, лежать під чимось металевим.

Трійця. От як. Третім був Святий Дух. Примара. Демон. Той, кого вони ніколи не бачили, чий образ лише час від часу прослизав у Біблії і знову зникав. Голова Фії Мідтстюен була пристебнута до водопровідної труби, щоб вона не впала, щоб труп її був виставлений на огляд. Як розп’яття.

За спиною у Бйорна Гольма почулися кроки.

Як принесений в жертву, розіпнутий своїм власним батьком. Тому що так було вгодно історії. Як сказав Мідтстюен?

"Він просто зробив те, що повинен був зробити".

Харрі роздивлявся Меган Фокс, чиї прекрасні контури тілесного кольору тремтіли на екрані. Вона теж не відводила від нього погляду. Посмішка не покидала її губ. Тіло вабило. Він узяв пульт і вимкнув телевізор. Меган Фокс зникла, але залишилася.