Дана Кейт - Сама собі автор, Дана Кейт

Коли ми виїхали за межі міста, я напружилась. Мишко це помітив.

- Ти переживаєш?, - спитав він, посміхаючись

-Ну так, є трохи...

- Мені подобається, коли ти говориш прямо.

-Ми нещодавно знайомі, а ти вже звик до моєї прямоти?

-Ти просто дивовижна і я не помилився, - засміявся хлопець.

Через деякий час я зрозуміла куди ми приїхали. Це було сусіднє місто. Воно набагато більше, аніж моє рідне і мені стало цікаво куди ми підемо.

-Для початку сходимо поїмо, а потім далі гуляти. Ти не проти?

-Вези вже кудись, - я зітхнула, а він засміявся.

-Хоч посмієшся з мене, як з клоуна, - прошепотіла я. Але Мишко почув і не витримав. Його сміх був гучніше за музику, яка звучала у салоні досить голосно. Ми під'їхали до великої будівлі з яскравою вивіскою "Камелот".

-Я не одягнена для ресторану, - раптом злякалася я.

- Це не  ресторан, не переживай. І ти чудово одягнена, повір мені.

Ага, джинси та легкий светр. Дуже підходить для виходу у світ.

- Я теж у джинсах, не хвилюйся.- Мишко відчинив мені двері і ми увійшли в середину.

Це було схоже на затишну кав'ярню. Ми сіли за стіл і нам принесли меню. Я їсти особливо не хотіла, але щоб не образити хлопця замовила собі чізкейк і латте. Мишко замовив яблучний штрудель з корицею та міцну чорну каву.

-Ну як тобі тут?- запитав.

-Дуже затишно. Ти розкажеш про себе?

-Що ти хочеш почути?

-Ну мені цікаво хто ти і чим займаєшся? Якщо ми сьогодні разом, то я хочу знати трохи про тебе.

-Я займаюся спортом, працюю у цьому місті фітнес тренером, також маю свою спортивну крамничку. Мені двадцять чотири і ти мені подобаєшся.

-Хм..дякую. Слухай, якщо у тебе така цікава робота, то й дівчат там багато. Я тобі навіщо?

-Це помилкове уявлення про фітнес тренерів. Всі думають, що ми накидаємось на все, що рухається жіночої статі.

-А це не так?

Мишко глянув на мене і мені раптом стало дуже соромно.

-Пробач, - сказала я.

- Настя, я тебе бачу вдруге в житті, але вже зрозумів, що для тебе всі чоловіки козли. Сперечатися не буду. Але б цій сволоті, яка тобі це довела, роги б підначистив.

- Ви всі так кажете.

- І що?

-ІА ми вам віримо. А потім боляче... Краще не вірити...

-Навіщо тоді зі мною поїхала? Навіщо мені дала шанс?

- Не знаю. Можливо, щоб укотре переконатися у своїй правоті.

Ой, дурепа!

Мишко підняв голову і довго дивився на мене. Прямо у вічі. Я свої декілька разів опускала, а він, здавалось, не моргав зовсім. І раптом мені так соромно стало. Хоча згадати Сашка, спочатку теж було все гаразд, а потім стала "власністю" з якогось дива. Не знаю, що мені робити. Я заплуталась.

Мою останню фразу я сказала вголос..

-Насте, ти мені дійсно подобаєшся і якщо я тобі цікавий, давай просто спробуємо поспілкуватись. Я в РАГС тебе не тягну. Просто розслабся.

Нам принесли наше замовлення. Щось і апетит у мене зник і латте стало гірким на смак.

Мені справді стало соромно і я вирішила якось реабілітуватися.

-Тобі все ще цікаво дізнатися про мене?- запитала я.

-Звичайно, розповідай.

-Мені вісімнадцять, майже дев'ятнадцять, навчаюсь у педагогічному на другому курсі. Друзів мало. Люблю багато читати і думати. Все.

Мишко засміявся.

-Ти така кумедна.

Я хотіла була сказати, що я не цирковий кролик, щоб бути кумедною і не мавпа, але язичок прикусила. І так вистачає того, що розбалакалась сьогодні.

-І довго ще вчитись?

-Ще три роки без цього.

-Ого!

-А в тебе є освіта?

-Школу закінчив і те ледве.

-Чому?

-Ледь не відрахували за поведінку. Але для чого мені інститути? Робота є, бізнес є, гроші є.

-А кохання?

- А кохання..., - хлопець раптом засмутився, - було кохання, та й загуло. Гаразд, давай про хороше.

МИ ще посиділи у кав'ярні та поїхали у парк.

Я дуже люблю осінній парк. Взагалі осінь це моя улюблена пора року. Особливо жовте листя під ногами. Ми знайшли лавку та присіли.

-Ти втомилась?

- Є трошки, - я посміхнулась

-Ти чого смієшся?

-Просто ти такий брутальний хлопець, у парку..

-Що? Я не можу прогулятися парком?

-Ні, чому? Можеш, звичайно. Просто ти ж не такий, так?

-Не такий, це який?

- Не простий..

-Вставай, поїхали, - раптом піднявся він.

Я здивувалась, але все-таки підвелася і пішла за ним. Ми під'їхали до великого розважального центру.

-Ми куди?, - запитала йдучи за ним.

- У боулінг любиш грати?

-Я там ніколи не була.

-Тоді я навчу тебе.

МИ зайшли, перевзулися і підійшли до своєї доріжки.