Анна Харламова - "Грецькі блискавки", Анна Харламова

Глава 6 "Ніколаос Кратос?!"

Пенелопа.

  Нью-Йорк.

   — Добре, добре, я зрозуміла Ніколаос буде мене чекати в аеропорту. Як ти сама і сказала, такого красеня я не омину. — Александра розсміялась жваво та емоційно. Сватання вже почалось. 

   — Він дуже позитивний, життєрадісний і любить свою сім'ю. — Моя кузина знову і знову сміялась, наче її гедзь вкусив, а замість отрути він вприснув в неї дозу істеричного сміху. Я знала, що за цим сміхом ховається - “так ми тебе сватаємо, але ти не здогадуєшся, правда?!”. Буду робити вигляд, що так. 

   Два однакових імені, а такі різні люди, чомусь подумала я, коли Александра сказала про боярина Ніколаоса і його чесноти. В голову наче за замовчуванням влізли думки про Ніколаоса з ресторану, - його життєрадісним точно не назвеш.

   — Це добре… Я маю на увазі добре, що він приємний хлопець.

   — Він забронював вам квитки. Візьмеш паспорт.

   Тепер засміялась я.

   — А я думала мене пропустять без документів, бо я кузина Александри. 

   — Ой, яка ж ти дотепниця! — Вона кахекнула і дуже тихо промовила. — Знаєш… ми зняли декому готельні номери, хто приїхав тільки на весілля, а деякі гості такі як тітоньки, бабусі - всі в нашому будинку… — Вона замовчала і я вже подумала, що мені доведеться спати або на вулиці, або деінде. У мене немає фінансів на оренду житла. Але про це ніхто не знає, тож я погоджусь на будь-яке житло, тільки щоб не платити за нього. — Так, от… на чому я зупинилась?

   — Про те, що твоїй ξαδέρφες* не буде місця в домі.

   — В домі може й ні, але ми зняли кілька невеличких будиночків для подруг нареченої та бояренам. Тож… якось так.

   Я могла лише з полегшенням видихнути, але тоді б я показала, яка була стривожена та нещасна. Тож, видих буде потім, а зараз я просто та невимушено відповіла.

   — Це просто чудово. Дякую Александра. 

   — Не дякуй… ти ж моя люба ξαδέρφη!* Тільки доведеться ділити будиночок із ще однією людиною, ти не проти?

   — Звісно ні. Це твоє весілля і все буде, як ти скажеш. 

   Вереск кузини десь змістив плити, тож це може спричинити цунамі. 

   — От і добре. Тоді чекаю тебе моя αγαπητή ξαδέρφη!* — Щасливий голос Александри лоскотав вухо. Я щаслива за неї. Дуже.

   — Тоді, зустрінемось вже завтра! До зустрічі, αγαπητή μου*.

   — До зустрічі, Пенелопо!

   На цьому наша розмова завершилась, і я поклавши слухавку, могла тепер з полегшенням видихнути. У мене буде житло. Квиток оплатив супер-крутий боярин і все складається просто чудово. Тепер до справи! Мені потрібно скласти невеличку сумку з жіночими дрібничками - бо валіза вже готова і стоїть в коридорі. 

   Не віриться, що вже завтра я буду в Афінах, а потім в Аркадії, куди переїхала моя кузина, після двох років зустрічань з Андреасом. Я ще там не була, хоча моє рідне місто за кілька годин звідти. Тепер є гарна можливість побувати і в Аркадії.

   Переліт буде довгим, майже одинадцять годин, а потім ще дві години автівкою. Ой! Я сподіваюсь, боярин мене підвезе?.. Бо у мене не вистачить грошей туди дістатись. Хоча я маю про всяк випадок трохи готівки та на кредитці, але це на крайній випадок. Тож, сподіваюсь, мене підкинуть з вітерцем. 

   Так, як я безробітня, після весілля я хочу з'їздити до батьків. Я давно там не була. Хочу трохи відпочити та побути з рідними. Хоча на весіллі будуть мої батьки, сестра з родиною та бабуся, - я хочу побувати саме вдома. Хочу домашньої їжі і вдихнути аромат дитинства та юних років, коли все добре і ти ні про що не думаєш. Відчуваю, як запекли очі від емоцій та спогадів, і я закліпавши, продовжила збирати дрібнички з ванної кімнати. 

*****

   Через дві години я стояла в аеропорті і чекала на свого рятівника, і квиток першого класу, який він мені люб'язно подарує. Александра сказала, що я його не зможу не помітити, ну побачимо… Побачимо… 

   Я відкриваю пляшечку з водою і обертаюсь, ще не ковтнувши. З мого рота виприскує вода, майже на того, кого я точно не очікувала тут побачити. Ніколаос Кратос. Ніколаос Кратос? Ніколаос Кратос?! Якщо я це буду повторювати з різною інтонацією, нічого не зміниться, але я знову повторила і до того ж в голос.

   — Ніколаос Кратос. 

   — Бачу ви, все-таки, запам'ятали, як мене звати. Це вже прогрес. — Його голос статний, так само, як і він. Волосся гарно зачесана назад і цей грішний погляд срібних очей, який не виказує нічого окрім стриманості та холоду. Сьогодні він одягнений в штани синього відтінку та легку сорочку пісочного кольору, на ногах зручні та дорогі лофери. І він хай йому - бездоганний! — Готові опинитись на весіллі кузини?

   Я стою лупаю очима і витираю з губ воду, яку майже виплюнула на грецького бога. 

   — Невже у Нью-Йорку лише один Ніколаос?

   — Навряд, але зараз перед вами один конкретний Ніколаос, який виступає у ролі боярина на весіллі свого друга Андреаса. Тож… може зрушимо з місця і підемо за квитками?

   — Я не можу.

   — Невже знову прокинулась та сама імпульсивна дівчинка? Змилуйтесь, Пенелопо. — Він потер пальцями перенісся, наче зі мною було так важко, що і словами не передати.

   — Я вам не дівчинка. Просто я не можу від вас прийняти такий щедрий…

   — У мене є невикористанні години перельотів. Вам мала б пояснити Александра. А ще у вас немає роботи, яка б змогла дозволити переліт в першому класі. А я маю таку можливість, тож давайте домовимось так - я не буду вас благати, бо це безглуздо.

   — І не потрібно. Я не можу прийняти вашу допомогу. Саме через вас я не маю роботи і не можу летіти першим класом.

   Він усміхнувся кутиком губи, насміхаючись чи що?..

   — Не буду аналізувати та доводити вам, що навіть залишившись на тій роботі, ви б не мали можливості летіти першим класом. Але, якщо б ви не були малою вередункою, а прийняли б мою пропозицію - мали б гарну роботу і можливість літати першим класом. А зараз… зараз у вас два варіанти Пенелопо - летіти зі мною, або добиратись своїм шляхом. Як вчинить доросла, розумна жінка? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍