Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Що ви тут робите? – суворо спитала Кора і нахмурила брови.

- Ні, це що ви тут робите? – хлопець кивнув у бік дуету.

- Хто ви такий? – вперлась рогом дівчина.

- Ха! – пирхнув юнак. На вигляд він був не надто старшим за неї, але поводився так зухвало, що Кора захотіла вліпити йому ляпаса. І сама не розуміла чому.

- Коро, з тобою все гаразд? – обережно спитав Ірвін і торкнувся рукава її жакету. Дівчина поглянула на Майєса. Його погляд був стурбований і косився в бік незнайомця.

- Так, а що? Я б представила вас одне одному, та, на жаль, не знаю його імені, - роздратовано махнула вона рукою в бік перегородки.

- Оу, ми вже перейшли на «ти». Так швидко мої стосунки ще не розвивались, - засміявся зеленоокий.

- Не могли б ви проявити трохи поваги? Тут, між іншим, жінка загинула! – розсердилась Кора.

- Вона не мертва, - холодно відповів хлопець. Від цього її обурення тільки посилилось.

- Кора, з ким ти розмовляєш? – очі Ірвіна були широко розплющені і випромінювали здивування, збентеження, шок.

- Із ним! – Кора навіть порушила правила ввічливості і ткнула пальцем в дивного хлопця. – Чому ти питаєш?

- Тому що там нікого не має.

Ірвін все ще дивився на неї широко розплющеними очима. Кора завмерла і замовкла. Вона збиралась сказати, щоб Майєс припинив її розігрувати, бо це не смішно, але в пам’яті сплив момент із лікарні. Погляд Ірвіна був таким самим, як і головного лікаря Беріала. Кутик вуст дівчини сіпнувся, а потім вона почала сміятись. Голосно. Істерично. Абсолютно наплювавши на те, що поруч із нею лежить мертве тіло.

- Що відбувається? – з-за спини незнайомця з’явилась дівчина. Світло-русяве волосся зав’язане у дві довгі коси, карі очі, трохи дитяче кругле обличчя. Трохи вища за Кору. В такій самій формі, жіночої версії, що і у хлопця.

- Її ти теж не бачиш? – нервово запитала Кора помічника. Ірвін заперечно похитав головою, не зводячи з неї ошелешених очей.

- Я що, справді божеволію?! – Кора потерла очі в надії, що це допоможе. Але хлопець та дівчина нікуди не зникли. Погляд русявої був не менш шокованим, ніж в Ірвіна, а от юнак – він роздивлявся Кору із неприкритою цікавістю. Дівчина бачила, як в його зелених очах спалахували іскорки або їй це просто мариться. Як і вони, як і усе це.

- Добре. Гаразд, - дівчина починала втрачати самовладання, що бувало вкрай рідко. – Зараз перевіримо!

Кора стрімким рухом перетнула кімнату, обігнувши тіло і цівки засохлої крові. Вона швидко опинилась прямо біля дивного юнака і занесла руку. Він навіть не встиг зрозуміти, що сталось.

Дзвінкий ляпас і коротке ахання русявої застигли в повітрі.

Голова зеленоокого повернулась вбік. На обличчі більше не було тієї зухвалої посмішки, Кора і справді стерла її.

- Ой! Т-ти реальний..! – істерично вирвалось в дівчини. Хлопець підняв руку і потер щелепу. На його вилицях заходили жовна. Кутик губ смикнувся в оскалі. Кора відступила назад до Ірвіна, потираючи руки від поколювання.

- Вона… вдарила мене? – подивився зеленоокий на русяву. Повільно перевів погляд сповнений гніву на Кору. – Ти вдарила мене? Серйозно, Вега? Вона вдарила мене! – знову до русявої.

І тут раптом дівчина з косичками розсміялась. Так голосно і дзвінко. Здається її… друг? цього не очікував. Він відступив від неї на крок.

- Серйозно, Рейя? Вона вдарила мене, а тобі смішно?

- О-о, так! – мало не хрюкаючи від сміху, дзвінко випалила русява.

- Кора, що з тобою відбувається? Ти мене лякаєш!

- Стривай, Ірвіне. Секунду, - Кора зацікавлено дивилась на те, як дівчина з косичками дістає щось з маленької кишеньки пришитої до її поясу. Вона потягнула цупкий шнурок. На його кінці виявився, якийсь зелений камінчик в золотій оправі.

- Тримай. Надягни це на нього, - дівчина кивнула в бік Майєса і простягнула Корі підвіску. Вона зробила кілька обережних кроків вперед попід вікном, якнайдалі від зеленоокого, і камінчик опинився в її долоні.

- Що… Ти це з рукава дістала, правда? – раптом запитав Ірвін, дивлячись прямо на підвіску. – Не з повітря ж?

- Що це? – Кора звернулась до русявої.

- Нефрит. Він безпечний і допоможе йому «побачити».

Кора не стала питати, що це означає. Зелений камінчик злегка сяяв в її руці і здавався таким знайомим. Звичним. Дівчина підійшла до Ірвіна і встала навшпиньки, але навіть так Майєсу довелось нахилитись. «Так сильно довіряє?» - подумки здивувалась Кора, коли хлопець дозволив надягнути на нього дивний предмет, що з’явився в її руці з повітря, без жодних запитань.

- Ну, і що це таке? – він покрутив камінець в пальцях, пильно роздивляючись. – Тепер, певно, я маю побачити того, з ким ти розмовляєш вже деся… От, дідько! – Ірвін відсахнувся і відступив назад, втупившись в обличчя двох, що так само стояли біля перегородки. Дівчина з косичками хитро всміхалась і махала рукою, а чорнявий хлопець люто дивився на Кору і на його шоці вже проступали сліди її пальців. – Та ти ж його вдарила!