Анна-Марі Слотер - Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю

він був зачатий за допомогою екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Ті роки намагань були найгіршим періодом у моєму житті. Але нам пощастило. Ми завагітніли з першої спроби. Наш другий син був зачатий природним способом, тому до сорока в мене було підвищення й два рідних сини. (Проте Енді, який почав викладати після мене, мав пройти довший кар’єрний шлях. Він непокоївся, що догляд за двома маленькими дітьми ускладнить отримання ним посади в університеті).

Багатьом жінкам мого покоління та покоління після пощастило менше. Згідно з даними Американського коледжу акушерства та гінекології, жіноча плідність знижується «поступово, але істотно» до 32 років, після 37 це відбувається значно стрімкіше. За статистикою, успішність ЕКЗ{36} менша, якщо жінка у віці. У книзі «Створюючи життя»{37}, яка була видана в 2002 Сильвією Енн Хьюлет, зазначалося, що 42 % жінок серед опитаних нею, які працювали й не мали дітей до 40 років, глибоко шкодували про це.

Ця статистика дає підстави мені та іншим, схожим на мене, радити молодшим жінкам не чекати до сорока, аби спробувати завагітніти. Після нічних теревень за піцою й пивом разом з деякими із моїх аспіранток одна молода жінка зізналася, що я фактично порадила їй, коли їй було трошки за тридцять, «кинути аспірантуру та завагітніти». Я заперечила, бо насправді час навчання — це прекрасний період, аби завагітніти, якщо це дозволяють життєві обставини. Але, звісно, я зрозуміла, про що ішлося, бо, по суті, я порадила їй зробити вибір, якого сама на її місці не зробила. У свої трохи за тридцять я інвестувала в кар’єру.

Це привело нас до загадки послідовності. Часто ми просто не можемо всього контролювати: сім’ю, кар’єру або ж причини плідності, не кажучи вже про безглузде припущення, що життя йтиме за планом. Крім того, навіть якщо все складається, як у моєму випадку, мати дітей після тридцяти або на початку сорока означає, що вони будуть підлітками, коли вам буде за п’ятдесят. Подібно до відповідного віку для вашої кар’єри, коли можливості стати керівником швидше за все зустрінуться на вашому шляху, ви помітите, що в багатьох відношеннях значно важливіше бути корисною дітям, коли вони підлітки, ніж коли вони були немовлятами.

Ось чому багато жінок мого покоління, опинившись у розквіті своє кар’єри, сказали «ні» можливостям, які перед ними відкрились, у надії, що ці шанси з’являться ще раз пізніше. Багато інших, які вирішили на деякий час відступити, погоджуючись на позиції консультанта або неповний робочий день, що дозволяло їм проводити більше часу з дітьми (або літніми батьками), переймаються, як довго вони будуть поза грою, перш ніж втратити конкурентну перевагу, яку так тяжко здобували.

Піднятися або піти

Навіть якщо ви досягли успіху й маєте сім’ю, про яку мріяли, і тоді, коли хотіли, робота навряд чи зможе поєднуватися з вашим послідовним планом. Реальний світ з теперішньою ситуацією на роботах часто керується принципом «піднятися або піти», іншими словами, «якщо ви відмовляєтеся від підвищення, ви залишаєтеся позаду». Мені пригадалася презентація, яку я проводила для великої нафтової компанії. Після того на прийомі чимало жінок говорили про великих політиків, які використовували управлінські вміння, аби підтримувати баланс роботи та сім’ї. Одна із цих жінок сказала, що перейшла на неповний робочий день після народження третьої дитини. Вона була вдячна, що компанія дозволила працювати їй так, що це більше підходило для її сім’ї. Після мого виступу вона зрозуміла, що досі хоче бути керівником і знову збирається досягти цієї мети.

Скориставшись прикладом великих політиків, вона обрала «шлях матусі», тобто менше годин на роботі та невеликі амбіції. Іншими словами, це не були кар’єрні перегони. Коли вона прийняла рішення зупинитися, то знала, що приймає і такий наслідок, але зараз у неї виникли запитання. Шлях матусі (чи татуся) — протилежний до кар’єрного, але чому? Неповний робочий день, ненормований графік або тимчасова перерва й повернення, зрозуміло, уповільнять ваш рух по кар’єрному шляху, але чому ви маєте залишати дорогу взагалі? Тому що в Америці побутує глибоке переконання, що швидкий рух — це єдиний рух розвитку. Піднімайся або йди.

Насправді сприймати кар’єру як одиночну гонку, яку всі починають з однієї точки й змагаються протягом однакового проміжку часу, — це вибір. Це спрацьовує на користь працівників, які можуть змагатися, не маючи домашніх обов’язків або ж маючи вдома няню. Це також означає, що ми, як суспільство, втрачаємо значну кількість талановитих людей. Ми втрачаємо бігунів на довгі ди­станції, витривалих, терплячих, стійких спортсменів, які можуть не зупинятися протягом тривалого часу. Ми втрачаємо бігунів, які бачать інші шляхи до фінішу й готові підкорювати їх, навіть якщо це недосліджена територія. Ми втрачаємо бігунів, у яких є темперамент і перспектива побачити, що є поза перегонами.

Цілковита правда

А тепер назвімо варіанти цілковитої правди.

• Ви зможете мати все, якщо достатньо присвятите себе кар’єрі... і вам ніколи не пощастить знайти золоту середину між роботою та сім’єю.

• Ви зможете мати все, якщо одружитеся з правильною людиною... яка зможе відкласти свою кар’єру заради вашої; ви залишитеся в шлюбі, і ваш вибір стосовно кількості часу, який ви витрачатимете на роботу, залишиться незмінним після того, як ви народите дітей або будете доглядати за літніми батьками.

• Ви зможете мати все, якщо все правильно впорядкуєте… якщо вам вдасться народити дітей тоді, коли ви це запланували; ваш роботодавець дозволяє вам працювати неповний робочий день або мати гнучкий графік і досі бачить у вас лідерський потенціал; або ви робите перерву, після якої знаходите роботу з перспективою кар’єрного росту, незважаючи на ваш вік.

Як я вже говорила на початку цього розділу, найменше, чого я хочу, це знеохотити молодих жінок будувати серйозну кар’єру, яка приведе їх до керівних посад і тим самим поліпшить суспільство загалом. Без великої дози реалізму ми продовжимо втрачати таланти, бо жінки сходитимуть з кар’єрної дороги після народження дітей і/або під час догляду за літніми батьками чи іншими родичами. Ми також припинимо ігнорувати реальність того, що кожна третя жінка живе у бідності або на її межі і нерідко залишається покинута без роботи й у розпачі.

Як на мене, секрет полягає в тому, аби збалансувати підтримку й очікування. Точніше кажучи, для нас самих, наших сімей і роботодавців важливо поставити себе понад усім у правильний момент. Відійти від правил, структур, обов’язків і припущень, які підтримують кар’єрний розвиток і таврують кожного працівника, який відхиляється від нього, відкладаючи підвищення й