Селена Рейні - Безхатько в подарунок, Селена Рейні

Павло стояв під кухнею і задумливо вглядався в середину.

– Що трапилося? – вражено запитала дівчина.

– Поняття не маю! Піч ніби сказилася!

Затуляючи обличчя, дівчина увійшла в кухню. Заглянула у піч.

– Ти підкидав дрова? – запитала.

– Та вклав кілька кошиків.

Вона подивилася на нього, як на безумця.

– Кошиків?

– Аби не змерзнути уночі, – виправдався.

– Цього не можна було робити…

Те, що вона так шкодує дров – його неприємно вразило.

– Я відшкодую дрова, – запевнив.

Ну скільки він там сталив? Кошика три-чотири? Та він замовить їй на сотню більше ніж витратив.

– Піч не можна так сильно топити. Того, що я кинула вранці вистачило б на добу.

– Але вогонь всередині догорів! – набундючився.

– Проте піч була розпалена. Ти її надто розігрів. Тепер тут щілини, – сказала на тріщини на білій стіні.

– О…, – нарешті він зрозумів, звідки йшов дим. – Обіцяю більше не підкидати дрова сьогодні. А завтра ти…

– Навіть якщо я завтра розпалю піч правильно, дим все одно проходитиме звідси, – вказала на щілини.

– Заклеїти можна? – поцікавився чоловік.

– Піч не клеять. Її замазують, – пояснила. – Глиною.

– А в тебе є глина?

– Є, – відповіла, прикусивши губу.

– І де ж вона?

– Десь там, – вказала пальцем за вікно, на засипане снігом поле.

– Ми можемо…

– Ні, – похитала головою. – Навіть якщо ми розкопаємо глину, то я навряд зможу правильно замазати тріщини.

– Пробач, – мовив, коли пауза затягнулася.

– Ну, ти не спалив кухню. І це вже добре, – підбадьорила. – Без печі тут буде холодно спати. Та й тут стільки диму, що ти вчадієш. Тому…, – перш ніж вимовити наступні слова, Христина позволікала, – постелю тобі у хаті.