Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

А там і весілля. А в голову наче в'їлася його фраза "не варто тобі бути присутньою на весіллі". Я не знаю чому, але відчуваю, що треба послухатися поради.

- Я хочу додому! - жалібно, як маленька дівчинка, шепочу я.

По щоках котяться сльози. Навалилося все відразу. Не була я готова до такого! 

- Малюк, будь ласка, заспокойся! Усе буде добре! - Антон акуратно стискає мою руку.

Ну що він за баран такий твердолобий? Крізь сльози пробивається сміх. Істерика? Якщо він ще раз так звернеться до мене, огрію його чимось по голові. А що? Маю право. Допоміг би мені, нічого б не сталося.

- Ну, схоже, вибору в мене немає. 

Антон полегшено видихає.

- Я поставлю вам крапельницю. Не смикайтеся більше, - подає голос лікар.

Незабаром усі видаляються, даючи мені можливість відпочити. Що радує, адже я всю ніч не спала. Тільки ввечері, а потім нічне потрясіння та посилене роздумування, що йшло за ним. Я відключаюся з думками, що для того щоб пропустити суботній захід, у мене є дуже поважна причина. Не хочу, та й не зможу спокійно спостерігати як він одружується з іншою. Але на церемонію в Грецію я полечу. Не знаю, чи зможу собі в близькому майбутньому дозволити таку подорож на приватному літаку. Тим паче Дімітріс буде вже одруженим чоловіком. Дистанцію доведеться тримати. Так собі заспокійливий фактор!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно