Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 11

Подивившись в очко, переконалася, що Гриша звалив, і переможно посміхнувшись повернулася у своє ліжечко. Телефон на тумбочці замигав, сповіщаючи про вхідне повідомлення. Облизнувши губи, завалилася в ліжко і схопила телефон. На екрані світилося повідомлення від невідомого номера. Кому це не спиться?

«Я тобі покажу, хто ти є, і потім покараю за непослух.»

Ах, Гришенька. Я хихикнула, і відправила йому смайлик з поцілунком. Нехай помріє.

Вимкнула екран і завалилася спати.

Вранці розбудив наполегливий дзвінок у двері. Я очі розліпити не встигла, як телефон задзвонив на всю квартиру.

Мамо? Чого це вона в таку рань?

Я ледве відскребла себе від ліжка і повільно поплелася до дверей, коли по квартирі пролунав ще один гучний дзвінок.

― Та йду я, йду.

Клацнула замок і ледь не отримала по носі дверима.

― Мам, ти чого штормуєш з ранку?

― Ніно, ти вважаєш це нормальним?

Я нахмурилася, дивлячись на неї незрозумілим поглядом.

― Те, що ти приїжджаєш до мене о сьомій ранку, і виносиш двері? Думаю, що це не нормально.

― Я про Гришу. Ти знаєш, що він захворів? В курсі! Він тобі дзвонив.

― Ага, ― я задумалася про те, коли ж це мені повідомили.

― Що, так? Тобі не соромно, що твій чоловік, маючи дівчину лікаря, божеволіє від температури. А ти навіть не спромоглася йому зробити укол.

― Ну, тут хто кого ще має. Мам, а що при температурі тридцять сім і один, укол треба робити? ― я брехала, поняття не мала яка у нього температура, і чи є вона взагалі.

― Гм, Гриша сказав, що у нього під сорок.

― Мам, вік у нього під сорок, а мізків рахуй нуль. І взагалі, може тобі Гришу до себе в будинок забрати? Я дивлюся, ви часто спілкуєтеся з ним. Не те що я.

― А ось це, дівчинка, погано, ― вимовила вона вже без ентузіазму, ― чоловік він видний, заможний. Дивись, заберуть.

― Ну так і нехай забирають, мам. Навіщо мені мужик, якого можна забрати? І взагалі, Гриша знає, що якщо зі мною, то ніяких баб. Інакше я йому отруту вколю.

― Ти серйозно? ― мама приголомшено округлила очі, на що я знизала плечима і кивнула.

― На рахунок першого так. А на рахунок отрути, все залежить від його поведінки. Мамо, все?

― Що, все?

― Ну, прийшла заступилася за мого начебто мужика. Тепер ти спокійна? Мені на роботу збиратися.

― Ох, Ніна, проґавиш.

― Не проґавиться. Все, йди, а то мені ще до хворого заглянути треба. Вколоти язик.

― Слухайся свого чоловіка. Бувай.

― Ага, зараз прям. Бувай.

Мама пішла, а я, зачинивши за нею двері, видихнула. Гриша не правильний хід зробив, і я йому цього так не залишу.

Спати вже лягати немає сенсу, і тому я вирішила прийняти душ і випити кави перед чергуванням. А ось на обід брати з собою нічого, а все, тому що вчора хтось тягався по клубах замість того, щоб приготувати нормальної їжі. Гаразд, в буфет схожу, прикуплю улюблений пиріжок з лівером, або піцу. Це якщо звичайно роботи не буде. У моєму випадку, краще б її не було. Не люблю, коли хтось страждає. Немає в цьому нічого хорошого.

О, так це і Гриша з соплями, або збрехав мамі? Треба б заїхати до нього, тільки одна проблема, я не знаю адреси. І особливо знати не хочу, інакше притисне до ліжка і не відпустить. А я не готова так швидко здатися.

Кинувши погляд на годинник, відставила порожню чашку і пошкребла на роботу, роздумуючи про те, як би дізнатися про самопочуття грубіяна. І тут раптом згадала, що у мене є його номер. Дзвонити не стану, а от написати буде саме воно.

"Що з твоєю головою? Простив? Соплі є? Кашель? "

Застрибнула в автобус, і зручно розмістившись біля вікна, кинула погляд на машину, яка чистить сніг. Вночі знову було красиво. Ось би хоч раз погуляти вночі під снігопадом з коханою людиною. Та вже, про це варто тільки мріяти.

Телефон просигналив про вхідне повідомлення.

"І тобі привіт. З моєю головою все нормально, чого не можна сказати про тебе. Я отруївся, від того і температура".

"Грубіян. І це твоє прізвисько. Чого матері телефонуєш?"

"Приїдеш сьогодні? Мені дуже погано."

"Чим я допоможу?"

"Та хоч укол зробиш, я не знаю. Ти лікар, чи я?"

"Ти грубіян, а я лікар. Не нуді. Адресу напиши, заїду о восьмій."

Так вже й бути, промию йому мо... шлунок. Мужик, що з нього взяти. Але нехай тільки спробує зачепити мене, і я йому голку в дупу вставлю.

"Сама не чеши, машину пришлю."

Ось трясця... знає ж, що мені це не подобається. Не хочу я його машину! І залежати від нього ніяк не хочу. Але Гришу це не цікавить. Ну, нічого, милий, ти у мене сьогодні так прос... кхм, посаджу я тебе на унітаз.

Вибігла з автобуса і поквапилася в клініку. Занадто холодно сьогодні на вулиці, хоч би не довелося працювати на морозі.

― Ніна, ― почула голос Андрія, і обернулася.

Ось тебе ще не вистачало мені.

― Привіт, Андрію. Як ти?

― Привіт. Нормально, ― він відкрив для мене двері та пропустив веред. ― Як твої вихідні? Чим займалася?

― Та особливо нічим не займалася, так по дому. Та до батьків їздила.

― Зрозуміло. Слухай, я хотів запросити тебе в кафе. Сьогодні якраз зарплату дають.

― Вибач, змушена відмовити, та й сьогодні я не можу після роботи.

― Ти зайнята?

― Зайнята. Хворого одного треба провідати.

― Хочеш, я з тобою поїду? Потім проведу.

Я посміхнулася, уявляючи, якщо Андрій заявиться додому до Гриші, то мій колега точно дупою прошліфує сходинки. Та й не подобається він мені, як чоловік. Симпатичний, добрий, але не моє.

Так хотілося смикнути себе за волосся і запитати, а хто твоє? Гриша?

І варто було мені згадати цього грубіяна, як на телефон прийшло нове повідомлення.

"Не смій підпускати до себе Андрія. Інакше я за себе не ручаюся."

Так і хотілося сказати, як же мені все одно на твою думку. Але я розуміла, що мені й самій треба якось відшити хлопця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍