Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Близько вже король.

Г о т с п е р
Я радий, що мене перебивають.
Замовкну, бо не майстер щодо слів.
Хай кожен зробить те, на що він здатний.
Я дістаю свій меч. Його клинок,
Можливо, вкриє кров щонайцінніша,
Яка пролитись може у бою.
Сурміть у сурми, бийте в барабани.
Підхоплюйте за мною: "Esperance!"
Обіймемось востаннє. Певен я,
Що багатьом із нас не доведеться
Іще хоч раз колись обняти друзів.

Сурми. Всі обіймаються і ідуть геть.

СЦЕНА 3

Поле бою поблизу Шрусбері.
Б'ються окремі воїни і загони. Здалеку лунають сигнали до наступу.
Зустрічаються Д у г л а с і с е р У о л т е р Б л е н т у королівських обладунках.

Б л е н т
Ти хто? Чому постійно у бою
Мене ти переслідуєш?

Д у г л а с
Я – Дуглас.
Тебе я скрізь розшукую, тому що
Мені сказали, ніби ти – король.

Б л е н т
Тобі сказали правду.

Д у г л а с
За подібність
Уже лорд Стеффорд заплатив життям.
Я вбив його недавно замість тебе,
Король англійський Генріх. А тепер
Здавайся у полон або загинь.

Б л е н т
Ніколи я в бою не поступався.
Тому тобі, шотландському зухвальцю,
За Стеффордову смерть я відплачу.

Б'ються. Блент падає. Входить Г о т с п е р.
Г о т с п е р
Коли б ти так під Гольмедоном бився,
Нізащо б я тебе не переміг.

Д у г л а с
Все зроблено. За нами перемога.
Он на землі зарубаний король.

Г о т с п е р
Де?
Д у г л а с
Он лежить.
Г о т с п е р
На жаль, ти помилився.
Я знаю це обличчя. Вбитий – Блент,
Високославний і відважний лицар,
Лише у обладунках короля.

Д у г л а с
От не везе! Високою ціною
Ти заплатив за титул, що позичив.
Даремно короля ти зображав.

Г о т с п е р
На полі бою підставних багато
І всі у королівському вбранні.

Д у г л а с
То, певне, доведеться перебити
Увесь цей королівський гардероб,
Аж поки не зустрінусь з ним самим.

Г о т с п е р
Початок дня віщує перемогу.

Ідуть геть. Здалеку чути крики атакуючих.
Входить Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Тут тобі не Лондон, де можна ухилитися від розплати, тут від неї не втечеш. Тут нічого не записують на рахунок, а роблять зарубки на голові. Одначе, хто це? Сер Уолтер Блент! Ось вона, честь! Хіба вона не марнота марнот? Я розгарячився, як розплавлений свинець, і став таким же тяжким. До речі, пронеси господи свинець повз мене! З мене досить власних кишок, я не хочу додаткової ваги. Бідні мої голодранці! Я поставив їх у самісіньке пекло. Від ста п'ятидесяти лишилось живими не більше трьох, та й ті так скалічені, що решту днів своїх будуть просити милостиню край міської брами. Та хто це?

Входить п р и н ц Г е н р і х.

П р и н ц
Чому без діла став? Позич хоч меч.
Он клякнуть наші вбиті. Їх кіннота
Копитами своїми потоптала.
За них ще не помстились. Дай же меч!

Ф а л ь с т а ф. Дай краще, Гаррі, мені відхекатись. Турецький султан Григорій не здійснив таких військових подвигів, як я сьогодні. З Персі ми квити. Я його заспокоїв.
П р и н ц. Ти хочеш сказати, що він неушкоджений? Він живий і шукає тебе, щоб убити. Позич мені свій меч.
Ф а л ь с т а ф. Ну, якщо він живий, меч мені ще знадобиться. Візьми, якщо хочеш, мій пістоль.
П р и н ц. Давай. Та чому він у чохлі?
Ф а л ь с т а ф (виймає із чохла пляшку). Дивись, не обпечись. Він розігрівся від пострілів. Ним можна спалити ціле місто.
П р и н ц. Знайшов час для жартів! (Кидає пляшкою у Фальстафа і йде геть.)
Ф а л ь с т а ф. Добре. Хай згине Персі, якщо задумає наткнутися на мій меч! Якщо ж я буду таким дурним, що сам на нього полізу, хай зробить із мене котлету. Я не шукаю честі, від якої обличчя спотворюється такою гримасою, як у сера Уолтера. Я люблю життя, і якщо воно сумісне з честю, тим краще. Якщо ж ні, — то честь прийде незваною; отже, нічого й старатися.

Іде геть.

СЦЕНА 4

Інша частина поля бою.
Звуки битви. Окремі сутички. Входять к о р о л ь Г е н р і х,
п р и н ц Г е н р і х, п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й
і В е с т м о р л е н д.

К о р о л ь
Ти весь в крові. Виходь із бою, Гаррі.
Хай Джон тебе у табір відведе.

Л а н к а с т е р
Піду тоді, коли й мене поранять.

П р и н ц
Володаре, вертайтеся до війська.
Відсутність ваша друзів засмутить.

К о р о л ь
Ти кажеш правду. Лорде Вестморленде,
Прошу, у табір принца відведіть.

В е с т м о р л е н д
Ходімо, принце. Я вас відведу.

П р и н ц
Та я не потребую допомоги!
Не приведи господь, щоб принц Уельський
З подряпиною кинув поле бою,
Де торжествує скрізь ворожий меч,
А в поросі й крові лежать герої.

Л а н к а с т е р
Пора. Ми відпочили, Вестморленде.
Обов'язок нас кличе. Уперед!

Принц Джон і Вестморленд ідуть геть.
П р и н ц
Не впізнаю, Ланкастере, тебе!
Не думав я, що ти такий завзятий.
Тебе як брата досі я любив,
Любитиму віднині як героя.

К о р о л ь
Я бачив, як удари лорда Персі
Він відбивав з відвагою, якої
Від юного бійця я не чекав.

П р и н ц
О, цей хлопчина ще далеко піде!

Іде геть.
Звуки бойового кличу. Входить Д у г л а с.
Д у г л а с
Іще один король! Вони ростуть,
Мов голови у гідри. Тож дізнайся:
Я – Дуглас, що вбиває всіх, хто носить
Такий же одяг. Хто ти, лжекороль?

К о р о л ь
Король я справжній, Дугласе. Жалкую,
Що ти зустрів багато підставних,
А не мене. Сини мої шукають
Тебе і Персі там, на полі бою.
Я радий, що мені ти нагодивсь.
Я сам з тобою впораюсь. Тримайся!

Д у г л а с
Боюся, що і ти – лише підробка,
Хоча себе поводиш, як король.
Та хто б не був ти, я тебе здолаю.

Б'ються. Король у небезпеці.
Повертається п р и н ц Г е н р і х.
П р и н ц
А повернись-но, злодіє шотландський,
Бо голову тобі я розтрощу!
Помститися мене послали тіні
Героїв: Ширлі, Стеффорда і Блента.
Я – принц Уельський. А відомо всім,
Що обіцяє він, те і заплатить.

Б'ються. Дуглас відступає і зникає.
Скажіть, ви не поранені, мілорде?
Підкріплень просять Кліфтон і Гоузі.
Я поспішу до Кліфтона.

К о р о л ь
Чекай.
Перепочинь. Свою погану славу
Спокутував ти, вчасно допомігши
Мені у поєдинку. Ти довів,
Що справді дорожиш моїм життям.

П р и н ц
Хіба ви мали сумніви? На мене
Звели мерзенні наклепи! Казали,
Що ніби смерті вашої я жду.
Якби було це правдою, навіщо б
Я Дугласу убити вас не дав?
Його рука, не гірше за отруту,
Могла би вас позбавити життя,
І син ваш був би в смерті цій невинний.

К о р о л ь
До Кліфтона спіши, я – до Гоузі.
(Іде геть.)
Входить Г о т с п е р.
Г о т с п е р
Якщо не помиляюсь, – Гаррі Монмут?

П р и н ц
Ти так сказав, немов би я бажаю
Зректися раптом імені свого.

Г о т с п е р
Я – Гаррі Персі.

П р и н ц
Отже, маю щастя
Я бачити відомого героя,
Бунтівника відважного до того ж,
Якого лиш за іменем я знав.
Я – принц Уельський. Більше, Гаррі Персі,
Не доведеться нам ділити славу.
Двом зорям тісно на одній орбіті,
І Англії у той же самий час
Моєю і твоєю не бувати.

Г о т с п е р
Цього не буде, справді. Доведеться
Із нас обох комусь таки піти.
Як жаль, що в славі ти мені нерівня!

П р и н ц
Надіюсь я, що надолужу це.
На свій вінець я обірву ті лаври,
Що ти собі на шоломі зростив.

Г о т с п е р
Твій гонор, принце, робиться нестерпним.

Б'ються. Входить Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Так його, так! Бий його, Гаррі! Я ж вам казав, що тут не дитячі забавки.
Повертається Д у г л а с і нападає на Фальстафа.
Той падає, вдаючи з себе мертвого. Дуглас іде геть.
Готспера поранено і він падає.
Г о т с п е р
Забрав ти в мене молодість мою.
Та легше примиритися зі смертю,
Ніж з думкою, що блиск моєї слави
Тепер цілком дістанеться тобі.
Моїй душі болючіше від неї,
Аніж моєму тілу від меча.
Та думкою життя керує наше,
Життям керує час, а час з усім,
Що тимчасове, має зупинитись.
О, як тепер пророчити б я міг,
Коли б мої вуста не затуляла
Невідворотна, невблаганна смерть!
Тепер ти, Персі, прах. Тепер ти їжа…
(Вмирає.)

П р и н ц
"Для черв'яків", – хотів би ти сказати?
Прощай, хоробрий воїне, прощай!
Яке благеньке наше честолюбство:
Зсідається, як випраний рушник.
Коли життя було у цьому тілі,
Йому тісним здавалось королівство.
Тепер достатньо клаптика землі.
В країні, де лежиш ти, не лишилось
Серед живих подібного героя.
Та я кажу про це, бо ти не чуєш,
Інакше б не співав тобі хвали.
Дай, я лице тобі закрию шарфом
І у подяку за такий обряд
Від тебе сам скажу собі "спасибі".
Прощай! Візьми собі на небо славу,
А гіркоту поразки – у могилу.
Її не вставлять в напис на плиті.
(Помічає на землі Фальстафа.)
Ба! Давній друже! Та невже це м'ясо
Життя порятувати не зуміло?
Прощай, мій бідний Джеку, мир тобі.
Багато є людей, чию загибель
Я пережив би легше, ніж твою.
Ти часто звеселяв мої застілля
І жартами полегшував похмілля.
Між втрат, яких зазнав сьогодні двір,
Ти – рідкісний і дивовижний звір.
Допоки труп я випотрошу жирний,
Спи поруч з Персі у дрімоті мирній.
(Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф (підіймаючись). Мене випотрошити? Якщо тобі вдасться зробити це сьогодні, я дозволю тобі завтра посолити мене і з'їсти. Чорт візьми, я вчасно прикинувся мертвим, а то б цей шотландець зробив із мене шотландського оселедця. Та хіба я прикидався? Неправда. Прикидатися – значить бути чимось підробним. Ось мертвий – і справді підробка. В кому нема життя, той лиш підробка людини. А прикидатися мертвим, коли ти живий, – це не облуда, а сама щирість. Головна прикраса хоробрості – розсудливість. Вона і врятувала мене. Що за чортівня! Я боюсь цього гарячого, як порох, Персі, хоч він і мертвий. А раптом він тільки прикидається мертвим і зараз встане? А раптом виявиться, що він прикидається ще краще, ніж я? Чи не добити його? Потім буду божитися, що я його вбив. Чому б йому не піднятися, як зробив це я? Мене можуть переконати лиш власні очі, а тут мене ніхто не бачить. Тому вибачайте, одержуйте нову рану в стегно (підколює труп) і рушайте зі мною. (Бере на плечі труп Готспера.)

Повертаються п р и н ц Г е р і х, п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й і кілька солдат.
П р и н ц
Із хрещенням вітаю бойовим!
Ти працював мечем сьогодні добре.

Л а н к а с т е р
Чи вірити очам? Таж ти мені
Казав, що товстуна твого убили?

П р и н ц
Авжеж, я бачив сам його убитим,
Лежав він бездиханний на землі.
То ти живий? Чи тільки гра уяви,
Обман очей? Молю тебе, скажи.
Чи те ти, чим здаєшся? Говори.

Ф а л ь с т а ф. Звичайно, те. Я не двійник. Та хай я буду Джек чорт знає хто, якщо я не Джек Фальстаф.