Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

А в мене серденько вже стугонить і рветься, Не в силі витримать, коли ж та роздягнеться, Щоби побачити всі самоцвіти її царства. А та, неначе справді хоче хіть мою дражнити, Неквапом так, поволеньки зніма панчохи, блузку, O Господи, хіба таке спокійно можна пережити? Де сили взяти, щоб тут просто не зомліти? Чи це підвладно витримати серцю й мозку? Бісиця хитра робить так щораз, не поспішає, Затим пита: «А де ж цукерки, фрукти, кава?» Без ліфчика і трусиків на мій диван сідає, Закине ніжку на стілець, журнальчика гортає, Й сміється радісно, моя зваблива пава. Бігцем несу їй мед, горішки, чашку чаю, Забуду, що вона прийшла, щоб позувати, Примощуюся поруч, і цілую, і зітхаю, I дівчина розводить руки, і я її вже маю… Ну хто тут буде кидати таке і малювати?

13 квітня, вівторок

Сьогодні вже писалося якось само собою. Швидко і якісно. З натхненням. З почуттям. Як то кажуть, що далі в море входиш, то воно приємніше.

ПРО МОЮ ПОДРУГУ А ще була у мене ловка сіроока молодиця. Віддавши вранці чоловіку данину мізерно, Наторохтівши купу нісенітниць, як лисиця, Летіла на побачення зі мною, мов та птиця, І любощами обсипала щедро і майстерно. Спочатку залп міцних французьких поцілунків, Укупі з хвильним запахом її пружного тіла. Отримавши такий заряд п'янких частунків, Еротики сюрпризів, цих жіночих подарунків, Я мушу перейти до справжнього кохання діла. Я щонайперше вушка пані язичком торкаюсь, Від цього дамочки втрачають голову і мліють, Це я не раз в інтимі перевірив, присягаюсь, Я і собі цих пестощів ніколи не цураюсь, Та і дівки про них, прикривши очі, мріють. А потім руку слід заслати любці під кофтинку, І ліфчика чимшвидше вправно розстебнути, Погладити їй ніжно груденята, плечі, спинку, І не спинятися нізащо ні на мить, ні на хвилинку, А далі одягу всього хутесенько позбути. Без зайвих слів потрібно дати жінці насолоду. Щасливий я, коли та скрикує і стогне у знемозі, Коли, вдоволена, дарує всю свою природу, Без роздумів іде на любощів нову пригоду, Й назавтра знову сонячна у тебе на порозі.

14 квітня, середа

Головна новина дня!

Віктор Янукович, прем'єр-міністр, був обраний єдиним кандидатом на пост Президента від парламентської більшості.

А я і забув, що цього року вибори нового президента! Ну що ж, кандидат достойний, досвідчений, мудрий. Треба буде серйозно подумати над своїм громадянським вибором.

А при чому, власне, тут я? Мені ж вірші писати треба! Хіба можна гаяти час на такі дрібниці, як вибори президента?

Написав нову квінтьєму. Про випадкові життєві колізії, що можуть зненацька захопити нас у найнесподіваніших місцях.

ЖОРСТОКИЙ РОМАНС А от послухайте з життя мого такую оповідку… В вагоні-люкс я вирушив із Києва з комфортом, Й несамохіть накинув ласим оком на сусідку, З великим бюстом і в панчохах в крупну сітку, Яка мене вже пригощала шоколадним тортом. Вирішую здаля зайти, от і беру я слово: «А хто ви і куди, мадам, чи можна вас спитати?» «Та я кондитерка сама, а їду аж до Львова». «То ми попутники тоді! Ну що ж, гаразд, чудово». Відразу я про торт забув й схотів її спізнати. Підсів до неї, в голові думки лиш про адюльтер. Та й дама, бачу, вже готова, миттю розпалилась, їй руку запускаю під мереживний бюстгальтер, Обоє кидаємось у інтимних пестощів фарватер, І так раптово в нас інтрижка закрутилась. Нестримно хочу любощів, про них її благаю, Попутниця мені і каже: «Тільки б ти не охолов!» Мене це підохочує до дії, і я даму роздягаю, Усю свою майстерність Казанови розкриваю, І пасія моя зітхала і стогнала нічку будь здоров! Вже скоро Львів. Не хочеться вставати