Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

якісь абстрактні поняття, а у мене – закінчена оповідь, така, що і собі такого хочеться.

Як приємно, що твоє слово знаходить відгук у вдячних душах слухачів! Саме задля цього я і живу. Як то кажуть, vox populi – vox dei.

8 квітня, четвер

Поїхав на Петрівку, придбав двотомну «Історію мого життя» Джакомо Джироламо Казанови і «Фанні Хілл» та «Мемуари сластолюбця» Джона Клеланда. Читав запоєм. Уміли. Уміли відчувати життя у вісімнадцятому столітті! Зателефонував Еміку, зачитав йому деякі місця, що зачепили за живе. Емік сказав, що він перший у черзі, коли я скінчу.

Я сказав, що скінчу через три дні.

Щось прокинулось у мені, те, що мовчало стільки років. Це «щось» не дає мені спокою, ятрить мою хіть. Весь час сняться голі, звабливі жінки. Весь час думаю про любощі. Не знаю, добре це чи погано. Якісь спогади буремної юності накочуються, де вже й імен не пригадати. Скільки їх, тих імен, було? І тільки одне з них стало доленосним – Інга.

А може, то весна так на мене цього року діє? А може, це криза середнього віку? Точно, це вона! Я про неї багато читав, але не вірив, що вона так несподівано постукає до мене: а ось і я!

9 квітня, п'ятниця

Відніс дві останні квінтьєми до «Ірпінського вісника». Така поезія відразу ж пішла в номер. У рубрику «Поезія нашого краю». Зірка Нечитайло несказанно зраділа, просто благала ще щось такого принести. Назвала мої вірші променем світла серед сірятини буденності. І додала, що є великою шанувальницею моєї творчості, особливо любовної лірики. Я пообіцяв, що далі буде, але нагадав редакторові, що все залежить від натхнення, від образного світосприймання, від стану душі, зрештою. Адже душа поета – то така тонка субстанція, що має як зовнішній, так і внутрішній світи.

Зірка сказала, що завжди рада бачити мене у себе. І простягла свою візитну картку, мило усміхаючись, як завжди.

Я так і не зрозумів, про що це вона. Зірка весь час мені на щось натякає. Невідомо, на що. Чому жінкам так часто бракує визначеності у своїх висловлюваннях, чому після їхніх заяв ніколи до пуття не знаєш, що тобі на це слід робити чи відповідати? Невже жінка – то справді найбільша загадка людства? Треба спитати у Еміка. Він розумний і розважливий. Як і його Яна. їхній шлюб – взірець любові, відданості, мудрості і взаєморозуміння.

10 квітня, субота

Та хай там криза середнього віку, аби тільки не творча! Так одразу ж і написалось. Про те саме. Про що кожний думає, та не наважується вголос сказати. Чи то від сором'язливості, чи то від удаваної добропорядності. Чому ми, українці, так грубо глушимо в собі прекрасне? Чому не дамо йому вихлюпнутися назовні?

Написав нову квінтьєму. Про несподівані знайомства, що можуть перерости у приємні відчуття і глибокі почуття.

ПРО ОЛЮ Я випадково вздрів її під вечір у крамниці. Красуня, що й казати… Подивився хтиво, По грудях поглядом ковзнув, поцінував сідниці, Що випинали з-під з короткої червоної спідниці, І вирішив не пропустити це природи диво. Поштиво підійшов, вклонився, привітався, Як чинить кожний до панянок ласий чоловік, Казна-яких байок наплів, грайливо усміхався, І кралю запевняв, що оце вперше закохався, Вона і каже: «Йди за мною, я живу неподалік». Швидко прийшли. Вина мені дівиця наливає, Ми випили на брудершафт, поцілувались, Тут незнайомка, кваплячись, усе з себе скидає, І всього зайвого позбутися мені допомагає, І пристрасно ми стоячки хвилинку обіймались. Нарешті ліжко! Ластівка моя уся тріпоче, Намацав хутко її білі груди – чудо із чудес! «Вже йди до мене», – звабниця шепоче, Мого проникнення вона несамовито хоче, І ми удвох без сну всю ніч літали до небес. Любилися нестримно, палко, просто очманіли, Фантазіям, рукам й тілам обоє дали волю, На вигадки були майстри, бо ми всього хотіли, Спинялись трохи відпочить, і знову мали сили, I я відчув, що покохав нову знайому Олю.

11квітня, неділя

Подзвонив Емік, сказав, що вже переглянув «Еммануель», «Грецьку смокву» та «Глибоку горлянку». Фільми – те, що лікар прописав! Сказав, що відчуває, що все життя себе обкрадав. Але час ще є.

Чомусь згадалось гасло мого дитинства «Африка прокидається!».

12 квітня, понеділок

А натхнення не полишило мене і сьогодні. Писалося про кохання, що характерно. У форматі квінтьєми, що теж характерно.

ПРО МОЮ НАТУРНИЦЮ Майстерню мав я на Андріївськім узвозі, Де у вихідні вся наша братія митців гуляла, А в будні, на моєму дерев'яному порозі, Пройшовши по маленькій звивистій дорозі, Приваблива натурниця опівдні вже стояла. Заходить досередини, чарівно усміхнеться, Огляне витвори мого останнього малярства,